Леонід Миколайович Талалай — один із найвизначніших українських поетів, чия творчість знайшла своє відображення в літературному процесі, зокрема на Донеччині, де він розпочав свою художню діяльність. Його перші поетичні збірки, такі як "Журавлиний леміш", "Вітрила тривоги", "Осінні гнізда", "Не зупиняйся, мить!" та "Допоки твій час", відкрили його як талановитого митця з глибоким відчуттям часу та емоційної напруги.
Літературний критик Степан Крижанівський підкреслював, що поетична манера Талалая поєднувала ліризм і ясність, але водночас уникала обмежень, які часто були характерні для літератури тих часів. Талалай умів створювати образи, наповнені емоціями і філософським осмисленням, що чітко відображало не лише його власне бачення світу, але й складні соціальні та культурні явища.
Відомо, що в період "розквітлого соцреалізму" Леонід Талалай відмовлявся від традиційних для того часу ідеологічних схем у своїй поезії. Він не йшов на поводу у владних структур, не писав "вірші-паровози", а натомість звертався до простих, але важливих тем, таких як природна краса, спогади про матір і дитинство, глибоке переживання за швидкоплинність життя.
Його поезія зберігає глибоку людяність і емоційність. Наприклад, рядки з його вірша:
"Відтоптався джміль на конюшні,
І медові підспівав жнива.
От уже й листя, як на плині,
За незримі обрії сплива."
Ці рядки розкривають не лише картину природи, але й загальний настрій, що передає скороминущість і незворотність часу. Пройшло не так багато часу, але, здавалося б, вже неможливо зупинити той процес, який вже набув сили.
Загалом, творчість Талалая вражає багатогранністю тем, його постійною спробою заглянути у внутрішній світ людини, зрозуміти її зв'язок з минулим, сучасним та майбутнім. Поет часто звертався до історії, зокрема до часів Київської Русі, щоб розібратися в складних соціальних та культурних питаннях, які хвилювали суспільство.
Його естетичне кредо та високий рівень культури поетичної думки — все це стало помітним у його роботах, де йдеться про непрості для розуміння питання, на яких замислюється кожен, хто читає його поезію. Талалай не просто звертається до поверхневих тем, а заглиблюється в їх суть, прагнучи знайти філософський підтекст у кожному зображеному образі.
Однак, незважаючи на всю глибину його творчості, поет завжди зберігав щирість і відвертість у своїх віршах. Його слово, насичене емоціями та філософським змістом, завжди знаходило відгук у серці читача.
Особливе місце у творчості Талалая займають критичні статті, в яких він висловлював своє занепокоєння щодо моральних цінностей сучасного суспільства. Як письменник, він часто писав про проблеми втрати духовних орієнтирів, про відчуження творчої молоді від важливих культурних традицій. Талалай виступав проти формалізму та втрати душі в суспільних процесах, що викликало в ньому певну гіркоту і співчуття.
Одним з головних досягнень Талалая стало те, що він зміг знайти власний голос у літературному процесі, не схиляючись до компромісів і не піддаючись тиску. Його поезія залишається актуальною і після десятиліть, бо в її основі лежать вічні теми життя, часу, любові і смерті.
Леонід Талалай став важливим представником української літератури, що поєднав у своїй творчості емоційну глибину з філософськими роздумами, що відзначаються високою культурною і моральною відповідальністю. Його вірші й досі надихають нові покоління читачів на осмислення власного буття, взаємозв'язку між людським духом і природою.