Євген Олександрович Сверстюк — український літературний критик, поет, філософ, мислитель і політв’язень радянського режиму, який залишив глибокий слід у культурному та громадському житті України. Учасник руху шістдесятників, він активно виступав за національні права українців і боровся за культурну свободу. Досліджував творчість великих українських митців, таких як Микола Гоголь, Тарас Шевченко та Іван Франко. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — "З приводу процесу над Погружальським", що стало важливим внеском у боротьбу за незалежність та культурну свободу України.
Євген Сверстюк народився 13 грудня 1927 року в селі Сільце (Горохівський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Горохівський район, Волинська область, Україна). Його батьки були селянами, і з самого дитинства він був вихований в атмосфері любові до рідної землі та культури. Однак в офіційних документах його рік народження зазначено як 1928.
Сверстюк здобув освіту у Львівському державному університеті, де навчався на відділенні "логіка і психологія" філологічного факультету з 1947 до 1952 року. Після завершення університету він продовжив навчання в аспірантурі Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України, де працював до 1956 року. Однак його наукова кар'єра була неодноразово перервана через політичні переслідування.
Перші кроки в професійній діяльності Сверстюк зробив як учитель української мови в Почаєві та селі Богданівка Підволочиського району. Після цього він викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, а також працював у наукових установах. Однак його роботу неодноразово припиняли через його політичні погляди, а також за участь у діяльності самвидаву та протести проти арештів та незаконних судів. В результаті цього, у 1972 році, Сверстюк був заарештований за виготовлення та розповсюдження документів самвидаву. Його засудили до семи років таборів суворого режиму та п'яти років заслання.
У 1979 році Сверстюк був відправлений на заслання в Бурятію, де працював столяром у геологічній експедиції. З 1983 по 1988 рік він працював столяром на київській фабриці індивідуального пошиву, намагаючись знайти можливість для культурної діяльності навіть у тяжких умовах заслання.
Лише з 1987 року Сверстюк почав активно брати участь у культурному житті незалежної України. Разом з іншими шістдесятниками він створив Український культурологічний клуб, активно підтримував рух за незалежність і дерадянізацію країни. Його публікації, які стосувалися подолання радянського спадку в духовному житті, стали важливими для формування національної ідентичності в нових умовах.
У 2008 році Сверстюк був нагороджений Орденом Свободи за його заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, за мужність у відстоюванні прав і свобод людини. Крім того, він став одним з ініціаторів "Першого грудня" — об'єднання українських інтелектуалів та громадських діячів, яке працювало над подоланням політичної кризи в країні.
Євген Сверстюк помер 1 грудня 2014 року, не доживши кілька днів до свого 87-го дня народження. Його смерть стала великою втратою для української інтелігенції. Похований на Байковому кладовищі в Києві, де його могила стала символом боротьби за свободу і незалежність України. Смерть Сверстюка стала сумною втратою, але його спадщина продовжує надихати нові покоління українців на боротьбу за права людини, за культурну самобутність та національну гідність.