Олекса Петрович Стороженко: письменник, історик, військовий діяч
Олекса Петрович Стороженко, український письменник, історик та військовий діяч, народився 24 листопада 1806 року в селі Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянського району Чернігівської області) в родині дрібного поміщика. Його родина належала до старовинного козацького роду, відомого ще з XVII століття. Цей факт мав великий вплив на подальше життя та творчість Олекси Стороженка, оскільки він усе своє життя був тісно пов’язаний із козацькою історією та українським національним духом.
Дитинство Олекси пройшло в містечку Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині, де він отримав домашню освіту. Пізніше, навчання продовжив у "благородному пансіоні", що був частиною Слобідсько-Української губернської гімназії в Харкові. Освіта у такому закладі відкрила перед ним нові горизонти знань і стала важливою віхою в його житті.
З 1824 року, Олекса Стороженко приєднався до військової служби, що тривала майже тридцять років. Він служив здебільшого в Україні, переїжджаючи з однієї місцевості в іншу, що дозволило йому не тільки вивчити українські села, але й стати свідком того, як живе українське населення. Це дало йому безцінний життєвий досвід, який він пізніше використав у своїй літературній діяльності. Під час служби він часто зустрічався з колишніми січовиками та слухав їхні розповіді про Запорізьку Січ, що стало основою для багатьох його творів.
Літературний шлях Олекси Стороженка розпочався романом "Братья близнецы" (1857), який став його першим значним твором. Цей роман не тільки визначив тематику його творчості, але й показав, як в ньому перепліталися українська традиція та російська мова. Попри те, що роман був написаний російською мовою, в ньому було глибоке занурення в українську історію та культуру. Історичні мотиви та теми боротьби українського народу за свою незалежність стали основою для творчості Стороженка, і він продовжував розвивати ці ідеї в своїх наступних творах.
Одним з основних напрямків творчості Стороженка стали оповідання, в яких він зображав побут, звичаї та вірування українського селянства, а також героїчні сторінки історії, пов'язані з періодом останніх років існування Запорозької Січі та народно-визвольним рухом часів Коліївщини. У 1861-1862 роках його оповідання публікувались у літературному журналі "Основа", а в 1863 році ці твори були об'єднані та видані в збірці "Українські оповідання". Це була важлива подія для української літератури, оскільки Стороженко вдалося створити образи січовиків і повстанців, які стали частиною національної пам'яті.
В 1970 році почали публікувати перші розділи повісті Олексія Стороженка "Марко Проклятий", написаної на основі українських фольклорних джерел. Повість розповідає історію вічного страдника, який через свої гріхи не може знайти спокою на землі. Автор поєднує цей міфічний образ з яскравими епізодами визвольної боротьби українського народу. Хоча повість залишилася незакінченою, невідомий автор дописав останні розділи, прагнучи зберегти задум Стороженка.
Після виходу на пенсію в 1868 році, Олекса Стороженко оселився на хуторі поблизу міста Бреста (нині Білорусь), де й прожив залишок свого життя. Однак навіть у спокійному житті він не полишав літературної діяльності, активно працюючи над новими творами. Його творчість завжди була пов'язана з глибокими роздумами про долю українського народу, його боротьбу за свободу та національну гідність. Помер Олекса Стороженко 18 листопада 1874 року в Бресті. Похований він там же, але пізніше його перепоховали на цвинтарі в Бавнд-Бруку, США.
Олекса Стороженко залишив великий слід в історії української літератури. Його твори досі є важливими джерелами для вивчення культури та історії України, а його погляди на національну ідею й боротьбу за незалежність залишаються актуальними й сьогодні. Його літературна спадщина є не лише цінним культурним надбанням, але й важливою частиною української історії.