Іван Матвійович Стешенко: політик, літератор, науковець і громадський діяч
Іван Матвійович Стешенко — постать, яка на сьогодні залишається маловідомою широкому загалу, але в історії української політики та культури він займає важливе місце. Він був одним з найбільш визначних представників лівого руху в Україні, який зумів органічно поєднати в своїй діяльності принципи українськості, соціальної справедливості та моральності. Його політична діяльність, наукові досягнення та літературні здобутки стали значним внеском у розвиток української національної ідеї.
Іван Стешенко народився 24 червня 1873 року в Полтаві в родині православного священика. Виховувався в родині, де велика увага приділялася освіті, що згодом сильно вплинуло на його творчий і громадський розвиток. Після закінчення Полтавської гімназії він вступив до Київського університету, де обрав історико-філологічний факультет, який став основою для подальшої наукової кар'єри. Після закінчення університету Стешенко почав викладацьку діяльність: він працював у Фундуклеївській гімназії, Фребелівському інституті, Музично-драматичній школі Миколи Лисенка, а також на Вищих жіночих курсах. Його педагогічна діяльність була спрямована на виховання нових поколінь українців, яких він прагнув навчити не лише знанням, але й любові до своєї культури та мови.
Ще в юнацькі роки Стешенко почав захоплюватися літературою. Спочатку він писав вірші російською мовою, але згодом перейшов на українську. Однією з перших його значних поетичних робіт стала поема "Мазепа". Він також опублікував збірки поезій "Хуторні сонети" та "Степові мотиви", у яких відобразив свої погляди на історію та культуру України. Стешенко мав величезну мовну ерудицію — він вільно володів іспанською, французькою, німецькою, італійською та кількома слов’янськими мовами. Це дозволяло йому перекладати твори таких великих авторів, як Овідій, Байрон, Беранже, Шіллер та Пушкін. Окрім того, він займався дослідженням творчості українських класиків, таких як Котляревський, Коцюбинський, Старицький, Мирний, Стефаник та Шевченко.
Як публіцист Стешенко також здобув значну популярність. Він редагував часописи "Шершень", "Ґедзь" і "Сяйво", а також спільно з дружиною Оксаною уклав і видав українсько-російський словник. Свої літературні псевдоніми, під якими він публікував статті, такі як Іван Сердешний, Ів. Січовик та Світленко, свідчили про його глибоке бажання впливати на розвиток української культури та національної ідентичності.
З ранніх студентських років Стешенко почав захоплюватися соціальними ідеями, зокрема поглядами Маркса та Драгоманова. Він став одним із співзасновників "Української соціал-демократії", де разом із такими постатями, як Михайло Коцюбинський і Леся Українка, активно пропагував ідеї соціальної справедливості. Він також був членом Київської старої громади, Революційної української партії, Української демократичної партії та Української соціал-демократичної робітничої партії. За свою активну політичну діяльність Стешенко був заарештований у 1897 році, а після п'яти місяців ув'язнення його вислали з Києва.
Переломним моментом у житті Стешенка стало його активне включення в політичне життя після Лютневої революції 1917 року. У березні того ж року він став співзасновником Центральної Ради, де очолив шкільну та редакційну комісії Ради, а також увійшов до її президії. У червні 1917 року Стешенко був призначений генеральним секретарем освіти, де активно проводив українізацію навчальних закладів. Його діяльність на посаді міністра освіти сприяла розвитку української мови в школах і підготовці освіченого покоління українців. Після відставки кабінету Володимира Винниченка Стешенко залишився працювати головним інструктором Міністерства освіти та активно підтримував політичні реформи.
Незважаючи на свою політичну діяльність, Стешенко не полишав літературної роботи. Він був співредактором "Робочої газети", яка стала важливим виданням для української еміграції, і продовжував писати статті та новели, що зображали соціальні та політичні проблеми того часу. На жаль, його життя трагічно обірвалося 29 серпня 1918 року, коли він був важко поранений більшовиками під час боїв у Полтаві і наступного дня помер.
Іван Стешенко залишив по собі глибокий слід в історії України, зокрема в галузі політики, літератури та освіти. Його ідеї, переконання та праця на благо України є важливою частиною нашої культурної спадщини, що й сьогодні надихає на боротьбу за незалежність і соціальну справедливість.