Михайло Панасович Стельмах (1912 — 1983)
Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківці Літинського району на Вінниччині. Його родина була незаможною, батько працював хліборобом. Вже в дитинстві Михайло відчув тяжкі умови селянського життя, які пізніше знайшли відображення у його творчості.
Перші поетичні спроби Стельмаха припадають на період 1930-х років, коли він, завершивши навчання у Вінницькому педагогічному інституті (1933), почав працювати вчителем. Спочатку викладав у рідному Поділлі, а згодом переїхав на Київщину, де в селі Літки продовжив свою педагогічну діяльність. У цей період він не лише викладав, але й активно збирав народні пісні та вивчав український фольклор. Це стало важливою частиною його подальшої діяльності. Після Другої світової війни Стельмах працював науковим співробітником в Інституті фольклору та етнографії АН УРСР, вдосконалюючи свої знання у фольклористиці.
Першою книгою, яка вийшла з-під пера Стельмаха, стала збірка поезій «Добрий ранок» (1941), яка була видана під редакцією відомого поета Анатолія Малишка. Ця збірка відразу привернула увагу читачів і критиків, ставши віхою в становленні молодого письменника.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Михайло Стельмах був мобілізований до лав Червоної Армії. У 1941 році він отримав важке поранення в голову і спину, але після тривалого лікування повернувся на фронт. Спочатку служив в артилерійській частині, але згодом був переведений на роботу спеціальним кореспондентом газети «За честь Батьківщини» на Першому Українському фронті. Після другого важкого поранення в 1944 році він ще раз повернувся на фронт і завершив війну на території Німеччини. Саме цей період війни став важливим для творчості Стельмаха, і він почав писати фронтові вірші та оповідання. У цей час побачили світ дві його збірки віршів: «Провесінь» і «За ясні зорі» (1942), а також книга оповідань «Березовий сік» (1943), яка вийшла в Уфі під редакцією Юрія Яновського.
Після війни Стельмах почав працювати над великим прозовим твором, який задумав ще до війни. Цей твір став частиною його величезної епопеї, що розповідала про життя українського народу. Робота над ним тривала вісім років. Частини роману «На нашій землі» (1949) і «Великі перелоги» (1951) в кінцевому результаті склали великий роман-хроніку «Велика рідня», що вийшов у 1957 році. Цей твір став знаковим в українській літературі і був удостоєний Державної премії Союзу РСР. Він поклав початок цілої серії епічних творів Стельмаха, які зображали різні аспекти життя українського села та його людей.
Подальші твори письменника розкривали важливі теми і часто ставали об'єктом серйозних дискусій у суспільстві. Так, у романах «Кров людська — не водиця» (1957) і «Хліб і сіль» (1959) йшлося про важливі історичні події, зокрема про революційні зміни в суспільстві. Всі ці твори здобули визнання й отримали Ленінську премію у 1961 році. Однак найскладніший і найсуперечливіший роман Стельмаха вийшов у 1969 році під назвою «Дума про тебе». Це був твір про українське село 30-х років і часи Другої світової війни, де автор сміливо порушив такі теми, як голод 1933 року, сталінські репресії та атмосферу недовіри й доносів, що панувала в ті часи.
Стельмах, попри свою величезну популярність як прозаїка, не забував і про поезію. Однак його поетична творчість з часом зменшувалась. Після виходу двох великих збірок — «Шляхи світання» (1953) та «Жито сили набирається» (1954) — він зосередився на упорядкуванні вибраних творів для друку. Це були збірки «Поезії» (1958) та «Мак цвіте» (1968), а також кілька дитячих книжок.
Михайло Стельмах був не лише письменником, але й талановитим драматургом. Його п'єса «Золота метелиця», що вийшла у 1957 році, започаткувала цілу низку драматичних творів, серед яких «Кров людська — не водиця» (1958), «Правда і кривда» (1965), «Зачарований вітряк» (1966) та інші. Всі ці твори стали важливими подіями в українському театрі.
Протягом свого життя Михайло Стельмах здобув багато нагород і звань. Він був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1972), став депутатом Верховної Ради СРСР кількох скликань, а також був обраний академіком АН УРСР. Його літературна спадщина охоплює не лише художні твори, а й наукові розвідки в галузі фольклористики.
Помер Михайло Стельмах 27 вересня 1983 року, залишивши після себе безцінний літературний спадок, який й досі залишається актуальним і важливим для сучасних читачів.
Загалом його творчість є яскравим відображенням українського національного духу, боротьби за свою землю, за правду і гідність. Його романи і поезія стали частиною не тільки української, а й світової літературної спадщини, і мають значний вплив на розвиток української культури.