Олекса Коронатович Стефанович: поет, філософ, літературний критик
Олекса Коронатович Стефанович, відомий український поет, літературний критик і філософ, народився 5 жовтня 1899 року в селі Милятин Острозького повіту на Волині в родині православного священика. Його життя було сповнене постійних духовних пошуків, глибоких роздумів та інтелектуальних пошуків, які визначали не лише його творчість, а й спосіб життя. З самого дитинства Стефанович отримав хорошу освіту, закінчивши духовну школу в Клевані в 1914 році, а згодом — духовну семінарію в Житомирі в 1919 році. У 1920—1921 роках працював учителем у селі Садки, але прагнення до більш глибоких знань і розуміння світу привело його до Празького університету, де з 1922 року він проживав на еміграції.
Навчаючись на філософському факультеті Карлова університету в Празі (1922—1928), Олекса Стефанович отримав докторат із філософії в 1930 році, захистивши дисертацію на тему "Метлинський як поет". Паралельно з навчанням він активно займався громадською діяльністю, ставши членом багатьох інтелектуальних і літературних кіл. Він викладав на філософському факультеті Українського вільного університету в Празі (1928—1930) і активно долучався до української емігрантської культури. Протягом 1939—1941 років він працював домашнім учителем, а в 1944 році, рятуючи своє життя від наближення радянських військ, Стефанович залишив Прагу і виїхав до Німеччини, де прожив до 1949 року. Від 1949 року він оселився в США, в місті Баффало, де працював на фабриці, а після виходу на пенсію з 1962 року — викладав в українській православній суботній школі.
Творчість Олекси Стефановича розвивалася на еміграції, що не завадило йому залишити значний слід у культурному житті української діаспори. Він друкувався в численних виданнях, серед яких "Нова Україна", "Літературно-науковий вісник", "Пробій", "Християнський шлях" і "Новий шлях". Його поезія відзначалася глибокими філософськими роздумами та трагізмом, а також великою увагою до теми української національної ідеї. Уже в 1927 році вийшла його перша збірка "Поезії", після чого з'явилася ще одна, "Stefanos I" (1938), а в 1975 році, посмертно, була видана книга "Зібрані твори", що включала ще невидані збірки "Stefanos II", "Кінецьсвітне" та "Фраґменти".
Стефанович був надзвичайно індивідуальним поетом. Його мова була багатою на архаїзми і неологізми, що створювало унікальну атмосферу в його творах. Стиль Стефановича змінювався від романтично-символістичного на початку творчості до більш рубаного, загостреного пізніше. У його пізніх поезіях з'являється відчуття "кінця світу", апокаліптичності, часто використовуються різкі спадисті каденції, що додають драматизму і глибини.
Значну роль у творчості Стефановича відігравала його філософська натура. Він активно звертався до теми державності і національної ідеї. Олекса Стефанович сприймав образ язичницького бога Перуна як символ української державності, її безсмертності та всепереможності, що проходить через усе його творчість. Україна, з усіма її труднощами і випробуваннями, залишалася центральним образом його поезії, і навіть на чужині Стефанович залишався уважним спостерігачем за її життям.
Крім поезії, Олекса Стефанович працював також як критик і публіцист, де активно розвивав свої погляди на роль культури в житті нації. Його праці у сфері літературної критики висвітлюють важливі питання естетики та ідеології, а також взаємин між літературою і політикою. Особливу увагу він приділяв проблемам національної ідентичності, порушуючи важливі соціальні та культурні питання, які не втрачають своєї актуальності і в наш час.
Олекса Стефанович помер 4 січня 1970 року в Баффало, штат Нью-Йорк, але його спадщина залишилася жити в його творах, що і сьогодні надихають нові покоління українців. Він був не тільки поетом, але й філософом, чия творчість була пронизана глибокими роздумами про душу нації, її долю та боротьбу за свободу. Його життя було сповнене самотності і переживань, однак він залишив світло в українській літературі, яке продовжує горіти до сьогодні.