Олекса Андрійович Слісаренко, справжнє прізвище — Олекса Снісар, народився 28 березня 1891 року на хуторі Конівцов, що знаходився в Вовчанському повіті Харківської області. Його дитинство та юність припали на часи, коли країна переживала складні періоди — війни, соціальні зміни та політичні пертурбації. Олекса отримав освіту агронома, закінчивши Харківську хліборобську школу в 1912 році. Однак незабаром його життя змінилося, коли його мобілізували до армії під час Першої світової війни.
Війна затягнула його на фронт, і там він здобув офіцерське звання, проходячи службу в армії протягом шести років. За цей час він майже не писав, хоча, без сумніву, досвід та переживання того часу справили великий вплив на його подальшу творчість. Після демобілізації він повернувся до мирного життя й працював агрономом, але вже незабаром вирішив присвятити себе літературі.
Олекса Слісаренко почав публікувати свої твори ще до революції, з 1910 року, коли він публікувався в нелегальному студентському журналі "До праці". Згодом його поезії з'являлися в ряді популярних того часу часописів, таких як "Рілля", "Плуг", "ЛНВ", "Рідний Край", "Сніп", "Село", "Дніпрові хвилі", "Маяк" та "Промінь". Це були важливі кроки у його літературній кар'єрі, що допомогли сформувати його як поета, прозаїка та публіциста.
Слісаренко видав численні збірки поезій, серед яких "На березі Кастальському" (1919), "Поеми" (1923), "Байда" (1928), а також книжки оповідань: "У болотах", "Плантації", "Сотні тисяч сил", "Камінний виноград", "Сліди бурунів", "Спроба на огонь", повісті "Бунт" і "Страйк", романи "Зламаний гвинт", "Чорний Ангел", "Хлібна ріка". У 1931–1933 роках у шести томах було видано зібрання його творів.
Проте, незважаючи на популярність серед читацької аудиторії, його життя обірвалося через жорстоке переслідування радянської влади. 29 квітня 1934 року Олексу Слісаренка заарештували, а майже рік тривали виснажливі допити, під час яких йому змусили зробити фальшиві зізнання. Спочатку його звинуватили в приналежності до контрреволюційної організації, потім в націоналізмі, зв'язках з літературною організацією ВАПЛІТЕ, хоча він на суді заперечував ці звинувачення.
19 березня 1935 року, під час суду, Слісаренко ще раз відмовився від своїх зізнань, але це не допомогло йому. 10 років ув'язнення були замінені на смертну кару, яку виконали 3 листопада 1937 року.
Твори Олекси Слісаренка, незважаючи на те, що їх неодноразово перевидавали після війни, залишалися маловідомими в Україні, а його символістські вірші не здобули широкої популярності. Одне з його фантастичних оповідань "Князь Барціла", опубліковане в журналі "Червоний Шлях" в 1926 році, не було включене в жодне з наступних видань. Трагічна доля письменника, його боротьба за свою правду і невизнане мистецтво залишають слід в історії української літератури.