Штонь Григорій Максимович
Григорій Максимович Штонь — український літературознавець, поет, прозаїк, кінодраматург, один із помітних представників інтелектуальної гуманітарної думки кінця XX — початку XXI століття. Народився 13 березня 1941 року на Тернопільщині — у краю, де слова мають вагу, а література з дитинства відчувається як частина живої традиції.
Його творче життя охоплює багато граней: Штонь — не лише автор поезій і прозових творів, а й визнаний теоретик літератури, глибокий аналітик української культури, викладач і педагог, чия діяльність залишила слід у свідомості багатьох поколінь студентів. З 2001 року він працює професором кафедри історії української літератури та шевченкознавства в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, передаючи власний досвід і любов до українського слова наступникам.
Як літературознавець, Штонь не лише досліджує минуле, а й осмислює сучасність. Він є автором численних наукових праць, глибоких літературно-критичних есеїв і портретів, які увійшли до авторитетного навчального посібника «Історія української літератури XX століття» (у двох томах, трьох книгах). Його статті вирізняються точністю мислення, особливою увагою до стилістики та здатністю поєднувати філологічну вишуканість із доступністю для широкого кола читачів.
У поезії Григорій Штонь виявляє схильність до філософської глибини та образної насиченості. Його вірші, зібрані у збірках «Візії» та «Затокалун», — це рефлексії над часом, пам’яттю, особистою і національною ідентичністю. У прозі він демонструє багатогранність думки і проникливу здатність до психологічного аналізу. Його книги «Пастораль» і «Тернова мушля» — це зразки інтелектуальної прози з глибоким етичним підґрунтям, а романи «Суд», «Рай», «Містраль», «Форум вінноживих» поєднують символізм, рефлексію та авторське осмислення складної української реальності.
Особливе місце в його доробку займає кінодраматургія. Григорій Штонь — автор сценаріїв низки резонансних документальних фільмів: «Розкажи про мене» (1989), «Брати» (1991), «Ой горе тій чайці...» (1992), «Сторозтерзаний Київ» (1992), де він через візуальну мову розкриває історичні, національні й особисті драми. У художньому кіно йому належать сценарії таких знакових стрічок, як «Страчені світанки» (1995) і «Чорна рада» (1999) — фільм, що став екранізацією класичного роману Пантелеймона Куліша.
За свої досягнення у літературі та культурі Григорій Штонь був удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка — найвищої національної нагороди в галузі культури. Він також є членом Національної спілки письменників України, що свідчить про визнання його таланту серед колег і літературної спільноти.
Творчість Штоня — це поєднання наукового аналізу й художнього бачення, ангажованості в сучасний культурний дискурс та водночас глибокого зв’язку з традицією. Його ім’я — серед тих, хто не просто творить українське слово, а й формує нове покоління мислячих людей, що відчувають літературу як необхідну частину національного буття.