Василь Миколайович Шкляр — український письменник, автор, чия творчість стала справжнім явищем у літературному світі України. Народився він 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка, що в Лисянському районі Черкаської області, на території Холодного Яру. Історична й культурна спадщина цього краю, без сумніву, залишила свій слід у творчому світі Шкляра. Його родина стала важливою частиною його життя і творчості, адже саме в таких умовах почалася його перша зустріч з літературою. Вже в дитинстві Василь мав змогу відчути важливість слова і культури, що дало йому потужний старт для подальшого розвитку.
У 1963 році сім'я Шклярів переїхала до Звенигородки, де Василь закінчив середню школу зі срібною медаллю в 1968 році. Після цього він вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, де успішно завершив навчання в 1973 році. Паралельно з навчанням у Києві, Шкляр здобував досвід в іншій країні: за обміном студентів він навчався в Єреванському університеті, де вивчав вірменську мову й літературу, що значно збагачувало його культурний світогляд і сприяло розвитку його творчості.
Після закінчення університету, Василь Шкляр працював науковим співробітником у Центральному державному історичному архіві, а пізніше йому судилося присвятити себе журналістиці. Він завідував відділом прози в журналах "Ранок" та "Дніпро", а в 90-х роках став прес-секретарем Української республіканської партії, активно долучаючись до політичних процесів, які визначали становлення незалежної України.
Василь Шкляр — це письменник, чия творчість не залишає байдужим жодного читача. Його романи мають значний соціальний відгук і часто викликають резонанс у суспільстві. Одним із найбільш відомих творів є роман "Чорний Ворон" (2009), який став справжнім бестселером. Тираж книги вже перевищив 150 тисяч примірників. У ньому розповідається про важливі моменти національної історії, які часто залишаються поза увагою в офіційних джерелах.
Крім того, Шкляр є автором багатьох інших значних творів, серед яких романи "Праліс" (1986), "Ностальгія" (1989), "Ключ" (1999), "Елементал" (2001) та "Кров кажана" (2003). Культовий роман "Ключ" витримав уже десяте видання і продовжує популярність серед широкого кола читачів.
Василь Шкляр володіє вірменською мовою і активно займався художнім перекладом. Особливої уваги заслуговує його переклад першого варіанту повісті Миколи Гоголя "Тарас Бульба", який викликав бурхливу критику з боку російського посла Віктора Черномирдіна. Однак це не зупинило письменника, і він продовжував слідувати власним шляхом.
Серед численних нагород Шкляра — гран-прі Всеукраїнських конкурсів на кращий роман "Золотий бабай" і "Коронація слова", премії "Золоте перо", "Спіраль століть" та багато інших. У 2011 році Василь Шкляр відмовився від Національної премії імені Тараса Шевченка, на знак протесту проти політики міністра освіти українофоба Дмитра Табачника. Цей вчинок став яскравим проявом його громадянської позиції.
На додачу до літературної діяльності, Василь Шкляр залишався відданим ідеї незалежності та суверенітету України, що відображалося не лише у його творах, але й у громадському житті. Він не скористався жодною спонсорською допомогою і жодного разу не прийняв державної нагороди, відстоюючи свою принциповість у виборі літературних тем і позицій.
Наразі Василь Шкляр заслужено вважається батьком українського бестселера. Його твори перекладено на кілька мов, зокрема англійську, болгарську, вірменську, шведську та інші. Сьогодні він продовжує активно працювати, створюючи нові літературні шедеври і залишаючись однією з найвідоміших постатей в українській літературі.