Сенченко Іван Юхимович (1901–1975) — видатний український письменник, чия творчість і літературні здобутки залишили незабутній слід у серцях багатьох поколінь читачів. Його творчість відзначалася глибоким розумінням життя простих людей, сільського працівництва і робітничого середовища, що стало основною темою його робіт. Сенченко зумів передати не лише реалії того часу, але й ту духовну велич і непохитний характер, що властиві українським людям, їхнім прагфненням до гідного життя, боротьбі та збереженню своєї ідентичності.
"Сенченко вийшов з народу і не відійшов від нього навіть на крок упродовж довгих своїх творчих років", — писав про нього Павло Загребельний. Це підтверджується глибоким проникненням письменника в повсякденне життя, інтересом до проблем села та робітничих колективів, що стали не лише темою його творчості, але й внутрішнім кредо. Іван Юхимович народився 12 лютого 1901 року в Україні, у часи великих соціальних та політичних змін, і впродовж усього життя залишався вірним своїй темі — життю та боротьбі простих людей.
В молодості Сенченко працював і робітником, і вчителем, що дозволило йому глибше зрозуміти реальність, в якій проходить життя трудящих. Відтак, його перші літературні твори були присвячені саме "селянській" темі. Він зображував життя селян, їхні труднощі, прагнення та внутрішній світ. Однак пізніше Сенченко звернувся й до робітничої теми, що стало логічним розвитком його творчості. Він не лише описував робітничі колективи, але й працював безпосередньо на заводах і шахтах, прагнучи зрозуміти внутрішній світ робітника. Цей досвід дав йому можливість створювати живі і правдиві образи в своїх творах, таких як «Інженерії», «Металісти», «Напередодні» та інші.
Незважаючи на те, що багато його творів присвячено соціальним питанням і проблемам трудящих, Сенченко також неодноразово звертався до теми рідного краю, особливо Краснограда, який став для нього джерелом натхнення. У своїх творах, пов'язаних із цим містом, письменник часто використовував імена своїх земляків, тим самим привносячи в них елементи особистого переживання і глибокої любові до рідної землі. Проте, навіть коли писав про рідний край, його твори не обмежувалися лише місцевими темами. Вони торкалися широких соціальних процесів, властивих для всієї України.
Особливо цікавою є частина його творчості, присвячена дитячій літературі. Сенченко, відомий своїми глибокими і життєстверджуючими творами для дорослих, не забував і про маленьких читачів. Його твори для дітей, такі як «Паровий млин», «Діамантовий берег», «Руді вовки», а також «Про Олежку та його сестру Ніну», користуються великою популярністю і сьогодні. Оповідання «Сім господинь», «Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима», «Хліб святий» та «Рукавичка і струмок» радують малечу своїми захопливими сюжетами і повчальним змістом.
Іван Сенченко не тільки творив, але й жив у своїх творах. Він завжди ставив перед собою завдання бути чесним перед собою і своїми читачами, шукаючи правду в кожному слові і кожному образі. В одному з його творів він писав: «Я ніколи не вимагав від життя багато, і проте, ніколи не жалкував за ним. У самому процесі життя, як би не складалося воно, я вбачав тільки те, що хороше». І ця філософія, ця здатність бачити хороше навіть у найскладніших ситуаціях, стала основою його творчості.
Сенченко залишив величезну спадщину, яка продовжує надихати нові покоління. Його оповідання, повісті та романи завжди живі, вони сповнені тепла, любові до людей і до рідної землі. Твори Івана Сенченка назавжди залишаться з нами як важливий етап розвитку української літератури, оскільки вони виховують глибоке почуття патріотизму, людяності та вдячності до праці.
З особливою теплотою він згадував своє дитинство та юність, які пройшли на землі, що стала його натхненням. Зокрема, в одному зі своїх творів він розповідає про перші спроби праці, про те, як він, малим, допомагав батькам орати землю. Це відчуття близькості до рідної землі, до праці, стало основою його світогляду і вічно живе у його творчості.