Олена Миколаївна Рижко — українська письменниця, поетеса, літературознавиця, науковиця, яка поєднує творчу чутливість із глибоким аналітичним мисленням. Її життєвий і професійний шлях — це приклад послідовного самовдосконалення, постійного руху вперед і любові до слова в усіх його проявах — від поетичного рядка до наукової формули.
Народилася 22 квітня 1975 року в селі Вільшанка Чуднівського району Житомирської області. Її раннє дитинство та юність пройшли на мальовничому Поліссі — у тиші природи, яка тонко формувала її сприйняття світу, у глибині мови, що згодом стане її основним інструментом.
Перші кроки до професійного становлення Олена Рижко зробила у Житомирському державному педагогічному інституті імені Івана Франка, де навчалася на філологічному факультеті у 1992–1994 роках. Уже в студентські роки вона проявила виняткову цілеспрямованість і потяг до глибокого пізнання. У 1998 році з відзнакою закінчила Київський педагогічний інститут, що стало черговим підтвердженням її високого рівня підготовки.
Згодом Рижко почала працювати літературною редакторкою у видавництві «Горудень» (1998–1999), а з 1999 до 2002 року — науковою співробітницею в команді Енциклопедії Сучасної України при НАН України, що дало їй змогу зануритися в аналітичну і філологічну роботу на міждисциплінарному рівні.
З 2002 до 2008 року працювала доценткою кафедри теорії та історії журналістики Київського міжнародного університету. З грудня 2008 року викладала в Інституті міжнародних відносин Національного авіаційного університету. У вересні 2018 року приєдналася до Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де працює на кафедрі соціальних комунікацій, поєднуючи викладання з науковими розвідками.
У 2005 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Рубаї в жанрово-стильовій системі української поезії другої половини ХХ століття», а в 2018 — докторську дисертацію «Плагіат у соціальнокомунікаційному вимірі початку ХХІ століття: природа явища та історія боротьби». Її наукові інтереси охоплюють надзвичайно широкий спектр: соціальна комунікація, аксіологія медіасфери, медіаекологія, медіакритика, взаємодія мас-медіа й Церкви, а також стилістика журналістського мовлення.
Авторка понад 100 наукових і навчально-методичних праць, вона неодноразово брала участь у наукових конференціях, круглих столах і телепроєктах. Її публікації з’являлися у провідних літературних журналах «Київ», «Сучасність», «Кур'єр Кривбасу». Також Олену Рижко запрошували до участі в телепрограмах, присвячених українській культурі, зокрема «…і вишите життя… Майстриня Олена Рижко» (УТР), «Хрещатик, 26» та «Час сови» (Центральний канал).
У співпраці з порталом Zruchno.Travel започаткувала рубрику «Літературні мандрівки з Оленою Рижко», де поєднуються її літературний досвід і пізнавальна розповідь про українські місця, пов’язані з письменницькою спадщиною.
Проза Олени Рижко — це окремий світ. У її літературній бібліографії — як поетичні, так і прозові тексти, серед яких:
«Суїцизм // Тен-клуб» (1994),
«Любов до чорного строю» (1998),
«В обіймах Місафір» (2002),
«Між бажанням і вчинком» (2004),
«Любов/Ненависть» (2006).
До художньої прози також належать романи:
«Карнавал триває»,
«Сни» (2011),
«Ще одна історія про…» (2016).
Особливе місце у її творчості посідають повісті для підлітків, які вирізняються актуальною тематикою, живою мовою та проникливим поглядом на психологію юного читача:
«Дівчина з міста» (2018),
«Знає тільки Мару» (2018),
«Король Даркнету» (2018),
«Мишоловка» (2019),
«Ужалений зрадою» (2020).
Її тексти — щирі, динамічні, сучасні, здатні не лише захопити, а й змусити замислитися. Олена Рижко не просто пише — вона виховує читацьку культуру, формує смак і сприяє критичному осмисленню соціальних процесів через призму художнього слова.
Її життєвий шлях — це приклад того, як поєднати в собі вчену, поета й викладача, не втрачаючи чутливості до живого життя й відкритості до змін.