Степан Руданський — український поет, фольклорист і громадський діяч
Степан Васильович Руданський (6 січня 1834 — 3 травня 1873) — один з найвизначніших представників української літератури ХІХ століття, чия творчість збагачена глибоким патріотизмом і відданістю народним традиціям. Народився Руданський у селі Хомутинці Вінницької області в родині священника, що визначило його перші кроки у житті та освіті. Початкову освіту здобув у місцевому дяка, а потім продовжив навчання в Шаргородській бурсі і Подільській духовній семінарії. Однак навчання в духовній семінарії не стало для нього кінцевою метою.
У 1856 році Руданський приїхав до Санкт-Петербурга, де вступив до медико-хірургічної академії, хоча спочатку його батьки сподівалися, що він стане священником. Академія стала для нього місцем, де він сформував свої погляди та долучився до інтелектуального середовища, яке на той час було домом для передових ідей. Це місце, де вчені, такі як С.П. Боткін і І.М. Сєченов, працювали над новими досягненнями в медицині та науці. Однак на думку Руданського, це середовище не тільки навчало науці, а й сприяло розвитку культурних та літературних ідеалів. Саме тут Руданський зміцнив свої демократичні погляди та почав писати свої перші твори, що відзначалися гумористичними, сатиричними та патріотичними мотивами.
Після завершення навчання, в 1861 році, він вирушає до Криму, сподіваючись покращити своє здоров'я. Водночас він продовжує працювати лікарем у Ялті, де багато років служив міським лікарем та почесним мировим суддею. Окрім медичної практики, Руданський активно займався літературною діяльністю, спілкувався з поетами та художниками того часу, серед яких були такі визначні постаті, як І. Айвазовський і П. Ніщинський. Він також зацікавився археологією та етнографією, а його любов до народної творчості та історії виражалася у численних збірках фольклору, які він упорядковував.
Творчість Руданського була різноманітною і охоплювала різні жанри — від гумористичних віршів до глибоких сатиричних творів. Він став одним із засновників нового поетичного жанру в українській літературі — віршованої гуморески, яку Іван Франко пізніше назвав «співомовками». Вершиною його творчості стали численні поетичні збірки, такі як «Камінний сад» (1856), «Промениста зрада» (1960), «Дівчина без країни» (1963), а також «Особиста Кліо» (1967), що стали важливими для розвитку української поезії.
Серед його найвідоміших робіт — «Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии» (1852) та «Копа пісень» (1862). Ці праці не були опубліковані за його життя, але після його смерті стали доступними для широкого кола читачів, особливо завдяки радянським фольклористам.
Степан Руданський також відомий як редактор та автор збірок української літератури, що вийшли у різні періоди його життя. Важливими етапами в історії його творчості стали публікації його поезій у різних виданнях, таких як львівські журнали «Правда» та «Зоря», а також в київських виданнях.
Похований Руданський у Ялті, де йому було надано останній спочинок, але його спадщина продовжує жити в літературних колах України. Його творчість була визнана не тільки на території України, але й за її межами, і досі вивчається та залишається джерелом натхнення для поетів і літературознавців.