Рубчак Богдан — український поет, літературознавець та педагог
Богдан Рубчак, видатний український письменник, поет, есеїст та літературознавець, народився 6 березня 1935 року в Калуші. Його літературна кар'єра стала невід'ємною частиною українського модернізму 1960-х років. Рубчак був членом Нью-Йоркської групи, яка відіграла важливу роль у формуванні сучасної української літератури. За своє життя він досяг значних висот у письменництві, науковій діяльності та викладанні.
Батько Богдана Рубчака був кооператором, а дядько — актором, що також вплинуло на його творчість і вибір шляху. Початкову освіту він здобув у рідному Калуші, а в 1943 році, через складні політичні обставини, його родина виїхала до Німеччини. Там, у таборі переміщених осіб в Діллінгені, Рубчак продовжував навчання, а після 1948 року, разом з матір’ю, переїхав до Америки, осівши в Нью-Джерсі.
Проживаючи в Нью-Йорку з 1948 по 1952 роки, Богдан Рубчак продовжував здобувати освіту та активно цікавився літературою. Вища освіта в університетах Нейві-Пір та Рузвельта дозволила йому поглиблено вивчати мови та порівняльну історію літератури. У 21 рік він видав свою першу поетичну збірку "Камінний сад", присвячену матері, яка все своє життя працювала для того, щоб дати сину можливість здобути освіту.
З 1958 року Рубчак проходив службу в американському війську, де провів два роки в Кореї. Після повернення, в 1960 році, він підготував другу збірку поезій "Промениста зрада", а пізніше — збірку "Дівчина без країни" (1963). Після того, як Манітобський університет запросив Рубчака на викладацьку посаду, він переїхав до Канади, де почав викладати славістику, а також активно писати для української діаспори.
У 1964 році він повернувся до Нью-Йорка, де працював у видавництві "Гарпер-енд-Ров", а згодом став директором української редакції Радіо Свобода. Від 1967 року Рубчак викладав славістику в Ратґерському університеті і працював над докторською дисертацією, яку захистив у 1977 році. Пізніше він став професором славістики та україністики в Іллінойському університеті.
Протягом своєї кар'єри Рубчак не тільки писав поезії, але й активно працював як літературознавець, досліджуючи українську літературу. Він перекладав твори з англійської, німецької та французької мов, а також упорядковував антології української поезії. У 1969 році він разом із Богданом Бойчуком упорядкував антологію "Координати", що вийшла в двох томах та охоплювала твори сучасних українських поетів на заході.
Особливе місце в його творчості займають поетичні збірки, зокрема такі, як "Камінний сад" (1956), "Промениста зрада" (1960), "Дівчина без країни" (1963), а також більш пізні збірки, як "Особиста Кліо" (1967) і "Марену топити" (1983). Вже в 1983 році вийшла його підсумкова діаспорна збірка "Крило Ікарове — нові й вибрані поезії", до якої ввійшли твори з усіх його попередніх видань.
Рубчак продовжував свою творчу та наукову діяльність до кінця життя, ставши однією з ключових фігур української літературної діаспори. Його спадщина включає не тільки численні поетичні збірки, але й значний внесок у вивчення та популяризацію української культури у світі.