Ребро Петро Павлович — український поет, прозаїк, драматург, журналіст і перекладач, чия творчість тісно пов’язана з Запорізьким краєм і самобутньою культурою степової України. Його слово — це поєднання глибокої людяності, дотепного гумору й щирої любові до рідної землі.
Народився Петро Павлович 19 травня 1932 року в селі Білоцерківці, що на той час входило до складу Куйбишевського району Запорізької області, у звичайній родині колгоспника. Життєвий шлях майбутнього літератора розпочинався, як і в багатьох його ровесників, із сільської школи, повоєнних труднощів і наполегливої праці задля здобуття освіти. У 1953 році він успішно закінчив Запорізький педагогічний інститут і розпочав свою трудову діяльність як учитель, передаючи знання й прищеплюючи любов до слова новим поколінням українців.
Однак учителювання стало лише першою сходинкою до глибшого занурення у світ літератури. Згодом Ребро працював у редакціях обласних газет, таких як «Червоне Запоріжжя» і «Запорізька правда», де відточував свій публіцистичний талант. Його діяльність у сфері видавничої справи продовжилася в обласному книжково-газетному видавництві, де він мав змогу безпосередньо впливати на розвиток літературного процесу в регіоні.
У 1967 році Петро Ребро став відповідальним секретарем Запорізької організації Спілки письменників України — посада, яка свідчила не лише про визнання його як митця, а й про активну громадсько-організаційну роботу, спрямовану на підтримку літературного життя регіону.
Його творчий доробок вражає масштабом і жанровим розмаїттям. Петро Ребро — автор численних поетичних збірок, серед яких і ліричні, і сатиричні: «Заспів» (1955), «Вітер з Дніпра» (1957), «Проти шерсті» (1958), «Родичі сонця» (1961), «Проміння серця» (1962), «Перо під ребро» (1963), «Гірке причастя» (1964), «Людяність» (1965), «Запорізька веселка», «Заячі вуса» (1967), «Вогнярі» (1971), «Порохівниця» (1972), «Могорич» (1974), «Криця» (1975), «Листи до земляків» (1976), «Гаряча прокатка», «Побратимство» (1979). У кожній із них простежується тонке відчуття людської душі, глибока прив’язаність до української мови та реалій рідного краю.
Серед драматичних творів особливе місце займає поема «Заграва над Хортицею» (1980), у якій автор звертається до героїки й символіки запорізького козацтва, передаючи дух боротьби й волі.
У прозовому жанрі Ребро також залишив вагомий слід. Його книжки нарисів і поезій «У сусідів по планеті» (1960), документальні повісті «Грім над Запоріжжям», «Ніжна сталь» (1969) не лише розповідають про сучасників, а й збагачують читача образами справжньої людської доблесті, щирості, сили.
Як літературознавець, він підготував дослідження «Над синім Дніпром — Буревісник», присвячене перебуванню Максима Горького на Запоріжжі (1973), у якому зібрано унікальні матеріали, що проливають світло на літературне життя епохи.
Окрему сторінку у творчості Петра Ребра становить дитяча література. Він є автором популярних книжок для малечі: «Сонечко», «Чому заєць косоокий» (1958), «Найсмачніші огірки» (1959), «Солов’ята» (1961), «Мій тато — сталевар», «Дірочка від бублика» (1962) та інших. У цих творах автор зберігає теплоту й доброзичливість, подаючи дітям глибокі моральні орієнтири в легкій ігровій формі.
Його поетичне слово не обмежувалося лише українською мовою. Завдяки перекладам на російську побачили світ збірки «Жди солдата» (1972), «Таблетки с перцем» (1966), «Воробьишки» (1962) та інші. Таким чином, творчість Петра Ребра отримала ширше визнання й серед інших народів колишнього Радянського Союзу.
Окрім оригінальної поезії, Ребро активно працював у сфері художнього перекладу, відкриваючи українському читачеві твори інших літератур світу.
За свою плідну творчу й громадську діяльність він був відзначений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями, почесними грамотами Президій Верховних Рад Киргизької РСР, Абхазької та Калмицької АРСР.
Петро Павлович Ребро — постать, яка органічно поєднує в собі талант митця, активного громадянина й людину, віддану своїй землі та народу. Його твори й сьогодні зберігають щирість, актуальність і теплоту, що допомагають зрозуміти український світ — простий, багатогранний і глибоко людяний.