Рамазанов Шевкет Алядінович — журналіст, письменник, громадський діяч, чиє життя було нерозривно пов’язане з драматичною історією кримськотатарського народу, боротьбою за права та культурну ідентичність, а також глибоким особистим внеском у розвиток медіа та літератури в Україні.
Народився 27 жовтня 1941 року в селищі Черкес-Керман Куйбишевського району Кримської АРСР (нині — Бахчисарайський район). Його раннє дитинство обірвалося страшною трагедією — депортацією кримських татар. 18 травня 1944 року, ще зовсім дитиною, разом із матір’ю був насильно вивезений до Сирдар’їнського району Узбецької РСР. Це вигнання стало глибоким ранком у його житті, який, втім, не зламав його, а, навпаки, зміцнив волю до самореалізації та боротьби.
Попри труднощі життя на чужині, Шевкет Рамазанов здобув якісну освіту. У 1960 році він завершив навчання в Самаркандському кооперативному технікумі, а згодом продовжив здобувати знання у сфері журналістики: у 1977 році закінчив факультет журналістики Ташкентського державного університету, в 1980 — аспірантуру при тому ж виші. Також опанував економічні та управлінські дисципліни — навчався на планово-економічному факультеті Інституту народного господарства та у Вищій партійній школі при ЦК КПРС.
Його трудовий шлях розпочався у сфері економіки: у 1960–1964 роках працював економістом у системі торгівлі. Проте вже незабаром він відчув поклик слова і публіцистики. З 1965 року почалася його активна кар’єра в журналістиці. Він був кореспондентом, завідувачем відділу літератури та культури, а згодом — першим заступником головного редактора газети «Сірдарінська правда». У 1974–1980 роках очолював редакцію газети «Джизакская правда», яка була важливим рупором місцевого суспільного життя.
У 1980–1982 рр. обіймав посаду заступника головного редактора популярного журналу «Йилдиз», а згодом, у 1982–1987 роках — газети «Ленін байраг'и». У 1987 році працював редактором у Видавництві художньої літератури ім. Г. Гуляма, де зосередився на культурних і літературних виданнях.
У березні 1988 року, після десятиліть вимушеного життя в Узбекистані, він повертається на рідну кримську землю. Його повернення було не просто особистим актом — воно стало символом повернення багатьох депортованих кримських татар до свого історичного дому. У 1988–1989 роках працював завідувачем райспоживкооперації в селі Медведівка Джанкойського району, де долучився до організації економічного життя на місцях.
Пізніше, у 1989–1992 роках, Шевкет Алядінович очолював випуск кримськотатарського додатку до газети «Кримська правда» — «Достлук'», який став одним із перших періодичних видань, що висвітлювали національну тематику. У 1992–1997 роках очолював мале підприємство «Достукл'», намагаючись поєднувати громадську діяльність із розвитком місцевого бізнесу.
У 1997–1998 роках працював депутатом Верховної Ради Криму на постійній основі. У цей період активно відстоював інтереси кримськотатарської громади, порушуючи питання соціальної справедливості, повернення депортованих, мови та культури.
У 2000–2001 роках був власним кореспондентом газети «Урядовий кур’єр», де вів публікації про соціально-політичну ситуацію в регіоні, повернення переселенців і проблеми інтеграції.
За свою журналістську та літературну діяльність Шевкет Рамазанов був удостоєний почесного звання «Заслужений журналіст України» у 1997 році. Він також був членом Спілки кримськотатарських письменників та з 1993 року — членом Спілки письменників України. Його твори, статті й публіцистика були глибоко пронизані темами історичної пам’яті, болю вигнання, любові до Батьківщини та гідності свого народу.
Депутат Верховної Ради Криму другого скликання (1994–1998 рр.), він залишив по собі не лише публіцистичну, а й політичну спадщину — активну участь у формуванні нової кримської реальності в умовах незалежної України.
Помер 19 жовтня 2011 року в Сімферополі. Його життя стало прикладом незламності, вірності рідній землі та покликанню слова. Справжній інтелектуал свого часу, він залишив по собі не лише професійний слід, а й глибоку людську пам’ять.