Богдан Ілліч Радиш
Народжений у мальовничому карпатському селі Рожнів на Івано-Франківщині, Богдан Радиш виріс серед величних гір, зелених луків і чистих вод Рибниці. Його перші дитячі враження сформувалися у тиші природи, під солов’їні співи і свист жайворонка, що підносив небо над головою. Але замість безтурботного дитинства він пізнав тривоги й біль воєнного часу: 1942 рік став для нього першою стежкою до школи і першим кроком у доросле життя, сповнене нестач, страхів і втрат.
У 1950 році він вступив до Косівського училища декоративно-прикладного мистецтва. У колі народних майстрів-різьбярів, серед гуцульського різьблення, вишивки, орнаменту, Богдан Радиш відкрив у собі художній і поетичний дар. Навчання, спілкування з митцями та захоплення українським і світовим мистецтвом розбудили в ньому глибоке відчуття краси слова й образу. У ці роки з’являються його перші літературні спроби, які вестимуть за собою у світ поезії все життя.
У 1954 році Радиш змінює пензель на гайковий ключ: його призвали до лав радянської армії. Служив автомеханіком у Росії та Польщі, і хоча на деякий час покинув мистецтво, поезія не покинула його. У 1957 році повернувся до рідного училища, де завершив навчання вже наступного року.
Подальший шлях привів його до Криму, в місто Алушта, за направленням на роботу. Але хоч як милували око білі квіти магнолій, вони не могли замінити йому рідного запаху смереки. У 1960 році Богдан Радиш повернувся до Косова, щоб викладати композицію в рідному училищі та продовжити літературну діяльність.
Його поезії з’являлися у престижних літературних часописах: "Літературна Україна", "Дніпро", "Жовтень", "Перець", "Вітрила", у щоквартальнику "Поезія" та у численних збірниках. Проте запланована ще у 1969 році поетична збірка була відкладена й згодом "зарізана" радянською цензурою. Лише через 12 років, у дещо скороченому вигляді, вона побачила світ завдяки підтримці київських письменників.
Після цього одна за одною виходять його поетичні книги: "Калинова галузка" (1982), "Малюнки на променях" (1984), "Полум’я пам’яті" (1985). У 1983 році Радиша прийнято до Спілки письменників України. Новий етап творчості позначився збіркою "Щедре світло землі" (1990).
В епоху незалежності його поетичний голос зазвучав особливо виразно. Вийшли книги рубаї, афоризмів, ліричних віршів, приказок і притч. Серед найвідоміших видань: "Сподівання і сум" (1994), "Сльоза на камені" (1995), "Чумацький віз" (1996), "Між ударами серця" (1997), "Притчі" (1999), "Хитрий котик Василько" (2000) та багато інших.
Його вірші стали основою для пісень, які створювали знані композитори: Лев Димінський, Євген Боднаренко, Тетяна Стасюк, Остап Гавриш, Зоя Слободян, Володимир Домшинський та інші.
Сьогодні Богдан Радиш продовжує активну культурну діяльність: очолює Косівську Центральну бібліотеку та районну організацію Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Його вклад у розвиток літератури визнано низкою нагород і літературних премій, серед яких відзнаки імені Михайла Павлика, Марійки Підгірянки та Василя Стефаника.
Творчість Богдана Радиша — це глибока сповідь людини, що пройшла крізь суворі випробування часу, але зберегла чисте слово, високу культуру й любов до рідного краю.