Тарас Богданович Прохасько — один із найвиразніших сучасних українських письменників, есеїстів, журналістів і культурних діячів. Народився 16 травня 1968 року в Івано-Франківську. Його ім’я невід’ємно пов’язане з так званим Станіславським феноменом — неформальним літературно-мистецьким рухом, що сформувався на зламі 80–90-х років у середовищі інтелектуалів Західної України. Прохасько є членом Асоціації українських письменників.
Свою вищу освіту здобув у Львівському державному університеті імені Івана Франка, де навчався на біологічному факультеті, який закінчив у 1992 році. Під час навчання брав активну участь у студентських протестах, зокрема у «революції на граніті» 1990 року, що стала важливою подією в історії українського визвольного руху.
Інтерес до літератури в Тараса з’явився ще в підлітковому віці — за власними словами, бажання стати письменником визріло у нього вже в 12 років. У шкільні роки Прохасько уникав офіційної радянської літератури, натомість справжнє відкриття поезії для нього відбулося після служби в армії, коли прочитав вірші Дмитра Стуса. Саме тоді він і почав писати.
На початку 1990-х знайомство з Юрком Іздриком відіграло вирішальну роль у його творчій долі. Іздрик, ініціатор створення літературно-мистецького часопису «Четвер», став важливим літературним однодумцем. Перші твори Тараса не були прийняті до публікації, але згодом його оповідання «Спалене літо» з’явилося в «Четвері», що стало початком його публічної літературної присутності.
Життя Прохаська — це шлях багатьох професій і творчих пошуків. Він працював у Карпатському інституті лісівництва, викладав у школі, був барменом, охоронцем, ведучим на радіо FM «Вежа», журналістом, працівником телестудії та галереї. Його життєва палітра була такою ж барвистою, як і його есеїстика.
У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», а згодом став автором колонок у виданнях «Поступ» та «Галицький кореспондент», остання з яких стала «газетою його мрії». Саме в цих текстах Тарас відшліфовував свій неповторний стиль: розмисловий, філософський, емоційно стриманий і водночас глибоко чуттєвий.
У 2004 році став стипендіатом польської фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza — Homines Urbani», завдяки чому кілька місяців прожив у Кракові, присвятивши час письменницькій праці. У 2010 році відвідав США, де відбулися його авторські вечори в Нью-Йорку та Вашингтоні, що підтвердило інтерес до його творчості й за межами України.
Одружений, виховує двох синів.
Нагороди та відзнаки:
1997 — лауреат премії видавництва «Смолоскип»;
2006 — перше місце у номінації «Белетристика» за збірку «З цього можна було б зробити кілька оповідань» (журнал «Кореспондент»);
2007 — третє місце у номінації «Документалістика» за книгу «Порт Франківськ» (журнал «Кореспондент»);
2007 — лауреат літературної премії ім. Джозефа Конрада, що заснована Польським інститутом у Києві;
2011 — книга «БотакЄ» визнана «Книгою року».
Тарас Прохасько — це письменник, який створює літературу повільного вдумування, глибокого споглядання світу і себе в ньому. Його тексти — це не просто літературні твори, а тонкі розмисли про час, природу, пам’ять і присутність. Він є живим уособленням тиші, яка говорить голосніше за шум.