Приймак Володимир Іванович
Володимир Приймак — український журналіст, публіцист, письменник, чия діяльність нерозривно пов’язана з розвитком незалежної української журналістики та літератури. Народився він 1955 року в мальовничому селі Вільхівці, що на Івано-Франківщині. Його дитинство минуло серед гірських краєвидів, на тлі народної мудрості та щирого гуцульського духу, який згодом назавжди залишив відбиток у його поглядах і слові.
Свою освіту Володимир здобув у Львові, на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Тут, у стінах одного з найавторитетніших українських вишів, формувався його світогляд, загартовувався стиль і зростав потяг до слова — чесного, небайдужого, живого.
27 вересня 1990 року став визначальною датою в його професійній біографії — саме тоді Володимира Івановича призначили головним редактором газети «Край» — першого демократичного часопису Городенківського району. Це була одна з перших п’яти незалежних газет Прикарпаття, яка не лише інформувала, а й формувала національну свідомість у складні часи переходу до нової епохи. Видання стало майданчиком для вільної думки, відкритої розмови та щирої дискусії — і все це завдяки принциповій позиції головного редактора.
Упродовж 2008–2015 років Володимир Приймак обіймав посаду головного редактора, а згодом — генерального директора Івано-Франківської обласної державної телерадіокомпанії «Карпати». Його медійна діяльність отримала визнання як на регіональному, так і на всеукраїнському рівні. Його внесок у розвиток українського слова неодноразово відзначався престижними нагородами: премією Національної спілки журналістів «Золоте перо» (1992), відзнакою Всеукраїнського фестивалю радіотелевізійних програм «Калинові острови» (2008), обласною журналістською премією імені Богдана Бойка (2009) та літературно-мистецькою премією імені Леся Мартовича (2012). З 1986 року — член Національної спілки журналістів України, а з 2010-го — заслужений журналіст України.
Літературний шлях Володимира Приймака розпочався ще у 1979 році. Саме тоді молодий автор представляв Івано-Франківщину на Всеукраїнському семінарі молодих літераторів у Будинку творчості в Ірпені. У складі групи під керівництвом тоді ще молодих, але вже харизматичних письменників Олексія Дмитренка та Олекси Шеренгового, Володимир зробив перші серйозні кроки на літературному шляху. Особливо яскраво в його пам’яті закарбувалася зустріч у кабінеті голови Спілки письменників України — тоді саме Павло Загребельний працював над останніми сторінками свого великого роману «Роксолана». Письменник уважно слухав молодого автора, киваючи з одобренням, і ця підтримка стала символічним благословенням.
Після тієї події — спогад про вечір у кафе «Еней» під Спілкою, де серед співрозмовників були ще тоді молоді, але вже відомі Федір Зубанич, Володимир Яворівський, Любов Голота. Саме там Приймак почув слова, які стали дороговказом на все життя: «Писати! Неодмінно писати!»
І він писав. У його творчому доробку — кілька знакових книг, які стали частиною української сучасної літератури: «Сліди на росі» (2004), «Апостоли правди» (2012), «Дорогою до білих журавлів» (2018), «Білі тумани на ісході літа над Дністром» (2022). У цих творах — любов до рідної землі, спостереження за плином життя, роздуми над людськими долями, історією та майбуттям України.
Володимир Іванович Приймак — це приклад того, як можна бути водночас журналістом, літератором і громадянином, не зраджуючи ані слову, ані власним переконанням. Його ім’я — серед тих, хто творив і продовжує творити українське слово в добу незалежності.