Федір Михайлович Потушняк
Федір Потушняк — постать неординарна і багатогранна: поет, прозаїк, фольклорист, етнограф, археолог, викладач і перекладач, чий життєвий шлях нерозривно пов’язаний із Закарпаттям — землею, що живила його творчість і науковий інтерес.
Народився 27 лютого 1910 року в селі Осій на Іршавщині, в самому серці мальовничої Закарпатської області. Його дитинство і юність проходили в атмосфері тісного зв’язку з природою, побутом і традиціями рідного краю, що згодом глибоко вкорениться в його науковій і творчій спадщині.
Після завершення навчання в Берегівській гімназії у 1930 році Потушняк вступив на філософський факультет Карлового університету в Празі — одного з найстаріших і найпрестижніших вищих навчальних закладів Європи. Саме тут він формувався як інтелектуал і гуманітарій, занурюючись у світ філософії, культури, мов.
Повернувшись на батьківщину, він викладав у селах Білки та Великий Бичків. У березні 1937 року був мобілізований до лав чехословацької армії, а після окупації Чехословаччини нацистською Німеччиною працював бібліотекарем у місті Брно, де також долучився до укладання етнографічного атласу Угорщини.
З початку 1940-х років Потушняк повертається до рідного краю і активно співпрацює з Підкарпатським товариством наук, займається дослідженням традиційної культури та звичаїв. У травні 1944 року його мобілізують до угорської армії, але в серпні того ж року він здається в полон і потрапляє до табору, звідки повертається навесні 1945-го. Відразу поринає у журналістську роботу — спочатку в редакції газети «Закарпатська Україна», згодом — у «Закарпатській правді».
Від 1946 року розпочинає викладацьку діяльність в Ужгородському державному університеті, де читає курси археології, загальної історії, слов’янських мов. Завдяки блискучим знанням та пристрасному науковому пошуку, він проходить курси підвищення кваліфікації в Московському університеті, а вже в червні 1947 року отримує звання доцента.
Федір Потушняк не був теоретиком "кабінетного" типу. Він вів активне польове життя: організовував археологічні та етнографічні експедиції, працював разом зі студентами на розкопках, детально досліджуючи культурний ландшафт Закарпаття. Він глибоко цікавився народними віруваннями, особливо тим, як у селянській уяві постають явища природи — сонце, місяць, зірки, вода, вогонь. Унаслідок цих студій з’явився ряд ґрунтовних праць, зокрема «Огонь в народних віруваннях» (1941) і «Вода, земля і воздух в народнім віруванні» (1942).
Його літературна діяльність бере початок у другій половині 1920-х років. Поезії Потушняка друкувались у виданнях «Пчôлка», «Наш рідний край», «Підкарпатська Русь», «Говерла», «Студентський альманах». У 1934 році вийшла друком його перша поетична збірка — «Далекі вогні».
Письменник працював у різних жанрах — від ліричних поезій до романів, оповідань і драм. Його стиль вирізняється глибоким модерністським осмисленням буття, поєднанням фольклорної міфопоетики з неоромантичним баченням. Дослідники відзначають у його творчості риси символізму, імпресіонізму, сюрреалізму, що не відповідало канонам соцреалізму, через що автор неодноразово зазнавав ідеологічного тиску.
Потушняк у прозі був новатором: він поєднував елементи класичного реалізму з міфологізованою образністю, глибоким психологізмом, імпульсами імажинізму й неоромантичного демократизму. Цей унікальний симбіоз, підкріплений глибиною філософського аналізу, вивела на академічний рівень дослідниця Лідія Голомб у своїй праці «Поетична творчість Федора Потушняка» (2001).
Як перекладач, Федір Потушняк відкривав українському читачеві твори з англійської, німецької, угорської, польської, французької та італійської мов, що свідчить про його високий рівень освіченості й багатогранність інтелекту.
Помер Федір Михайлович Потушняк 12 лютого 1960 року, залишивши по собі глибокий слід у науці, культурі й літературі України. Його ім’я й досі залишається синонімом закарпатського духу, інтелектуального пошуку й творчої свободи.