Портяк Василь Васильович
Василь Портяк — український прозаїк, кіносценарист і людина з рідкісним почуттям ритму слова та кадру. Народився 31 березня 1952 року в селі Кривопілля Верховинського району — самому серці гуцульської природи. З дитинства був залучений до сільських справ: навчався у місцевій школі, випасав худобу, допомагав батькам, освоював нелегку чоловічу працю.
Після школи не одразу обрав творчий шлях: працював лісорубом, вантажником, такелажником. Проте потяг до слова виявився сильнішим. У 1972 році Василь вирішує спробувати щастя в Києві, подає документи до університету і, здавши іспити, повідомляє батьків: тепер він буде журналістом. У 1977 році він закінчує факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.
Після закінчення навчання співпрацює з кількома виданнями, а паралельно пише власні тексти. Перший опублікований твір — новела "Мицьо і Вовчук", з’явився в журналі "Жовтень" у 1980 році. Далі були публікації в журналах "Вітчизна", "Ранок", "Літературна Україна". Письменницька манера Портяка привернула увагу літературної спільноти, і вже в 1983 році виходить його перша збірка новел "Крислачі" у видавництві "Молодь". Після цього Василя запрошують на посаду редактора цього ж видавництва.
З початку 1980-х років Василь Портяк поглиблюється в інший творчий напрям — кіно. Відчувши у собі інтерес до візуального мистецтва, він вступає до Вищих курсів режисерів і сценаристів у Москві, де навчається у майстерні Євгена Барабаша. У 1986 році закінчує навчання і повертається до Києва, де активно працює у сфері кінематографа.
Його сценарії вирізняються глибиною, патріотичним звучанням і увагою до людської драми. Серед фільмів, створених за його сценаріями:
• "Меланхолійний вальс" • "Нам дзвони не грали, коли ми вмирали" • "Вишневі ночі" • "Білий пудель" • "Чия правда, чия кривда" • "Нескорений" • "Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені" • "Залізна сотня"
Крім повнометражних фільмів, він активно працював над короткометражними та документальними стрічками, що дозволило йому зберегти гнучкість у стилі та розмаїття у тематиці.
Попри тривале занурення в кінематограф, Портяк ніколи остаточно не полишав літератури. З його пера вийшло кілька вагомих збірок та новел:
• "Крислачі" — дебютна збірка новел (1983) • "Час прощання — час утрати" — оповідання (1984) • "Ісход" — публікація в журналі "Кур’єр Кривбасу" (1995) • "Гуцульський рік" і "У неділю рано" — у збірці "Десять українських прозаїків" (1995) • "У снігах" — збірка з восьми новел (2006)
Його твори — це особливий сплав гуцульського колориту, філософських роздумів і глибокого ліризму. Василь Портяк зумів передати у слові те, що часто втрачається — тонкість миті, тишу перед бурею, біль особистого й національного.
Помер Василь Васильович Портяк у 2014 році в Києві, залишивши по собі не лише твори, а й щиру пам’ять про людину, яка жила словом і творила із серця.