Пономаренко Любов Петрівна
Любов Петрова Пономаренко — українська письменниця, відома новелістка, журналістка й культурна діячка. Народилася 25 травня 1955 року в селі Іванківці Срібнянського району на Чернігівщині. З дитинства була захоплена словом, книгою, звуком мови, що згодом визначило її життєвий і творчий шлях.
Освіту здобула в Ніжинському державному педагогічному інституті імені Миколи Гоголя, який закінчила в 1978 році за спеціальністю «філологія». Після закінчення навчання працювала вчителькою російської мови та літератури на Срібнянщині. Окрім педагогічної діяльності, Любов Петрівна активно долучалася до журналістики — очолювала відділ у Срібнянській районній газеті.
У 1987 році вона переїхала на Полтавщину, де проживає і нині. Продовжувала педагогічну та журналістську діяльність у районах Полтавської області, зокрема в Оржицькому та Гребінківському. З 1999 року стала власним кореспондентом всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини», обіймаючи не лише професійну, а й суспільно-важливу позицію. Живе та працює в місті Гребінка.
Літературна творчість Любові Пономаренко вирізняється глибоким психологізмом, лаконізмом і емоційною напругою. Її твори друкувалися у численних українських виданнях, у колективних збірниках та антологіях, зокрема у знаковому проекті Василя Габора — антології української жіночої прози та есеїстики «Незнайома антологія» (Львів, 2005). Її тексти перекладалися та публікувалися за кордоном — у Німеччині, Японії. Окремі твори з’явилися в альманасі «Біла альтанка» (Полтава, 1996).
Авторка низки збірок оповідань, новел і повістей, серед яких: «Тільки світу» (Київ, 1984), «Дерево облич» (Київ, 1999), «Ніч у кав’ярні самотніх душ» (Миколаїв, 2004), «Портрет жінки у профіль з рушницею» (Київ, 2005). У цих книжках втілено широкий спектр тем — від особистісного болю до філософських розмислів над жіночою долею та моральними виборами сучасної людини.
Її творчість високо оцінена в літературному середовищі. Вона є лауреаткою престижної міжнародної премії імені Олеся Гончара (2000), всеукраїнської премії «Благовіст» (1998), а також обласної літературної премії імені Панаса Мирного (2005).
З 1987 року Любов Пономаренко є членкинею Національної спілки письменників України. Її голос — важливий і впізнаваний у сучасному українському літературному процесі, а її художнє слово — завжди глибоке, небайдуже, проникливе.