Поліщук Клим Лаврентійович
(25 листопада 1891, Волинь — 3 листопада 1937, Сандармох)
Клим Лаврентійович Поліщук — український поет, прозаїк, публіцист, перекладач і автор історичних романів, доля якого є прикладом трагічного шляху багатьох митців епохи Розстріляного Відродження. Його життя було тісно переплетене з бурхливими подіями початку ХХ століття — революціями, війнами, боротьбою за національну самосвідомість та трагічними репресіями.
Народився в селянській родині на Волині. Вже змалку виявив хист до слова та малювання. Першим учителем став батько, від якого хлопець навчився читати. Надзвичайно вразливий до краси народної мови, юний Клим із захопленням записував мамині казки, пісні, прислів’я — усе те, що зберігало живу душу українського села. Цей інтерес до фольклору згодом став однією з визначальних рис його літературної діяльності.
Окрім письма, Поліщук мав талант до малювання — виготовляв вивіски, креслив карти для шкільних потреб, чим і заробляв на життя в юності. Писав вірші, які вже у 1905 році з’явилися в періодичних виданнях і були схвально сприйняті такими авторитетами, як Іван Нечуй-Левицький та Борис Грінченко.
У 1909 році поїхав до Петербурга, де вступив до художнього училища. Саме в цей період опублікував свою першу прозову роботу. Проте його покликання залишалося літературним — Клим мріяв не лише творити художні світи, а й відкривати глибини національного духу, записуючи фольклорні перекази Волині.
У 1912 році він оселився в Житомирі, багато подорожував, зустрічався з людьми, слухав і фіксував легенди, казки, пісні, які згодом стали основою його художніх творів. Його тексти вражали автентичністю, живою мовою, проникливим відтворенням народного світосприйняття.
Але вже у серпні 1914 року, за політичними звинуваченнями у "сепаратизмі" та "мазепинстві", молодого письменника заарештовують. Його заслали спочатку в Кременчук, а згодом — у глиб Росії. У Курську та Петербурзі він змушений був шукати засоби до існування, але не полишав писати. Після Лютневої та Жовтневої революцій опинився в Пскові, а потім — у Києві, де знову повернувся до журналістики, працював у редакціях газет і журналів, активно включився в культурне життя українського відродження.
Коли УНР остаточно занепала, Клим Поліщук переїхав до Львова, який на той момент належав до Польщі. Тут він одружився, активно друкувався, перекладав із польської мови, брав участь у літературному процесі, підтримував зв’язки з іншими діячами української еміграції.
У 1925 році разом із родиною повернувся до радянської України. Оселилися спочатку в Лубнах, згодом переїхали до Харкова — тодішньої культурної столиці УСРР. Клим працював у державному видавництві, писав і публікував свої твори, багато з яких набули популярності. Його історичні романи та публіцистика вирізнялися глибоким знанням національного характеру й тонким відчуттям історичних контекстів.
Та ця активність і незалежність мислення не лишилися непоміченими для радянської влади. У листопаді 1929 року письменника заарештували. Його звинуватили в участі в "контрреволюційній націоналістичній організації" — стандартний вирок для всіх, хто мислив інакше. Поліщука засудили до заслання на Соловки.
Але й там його доля не завершилася. У 1937 році, під час "великого терору", справу Клима Поліщука переглянули, як і справи сотень інших українських інтелігентів. Його ім’я опинилося у списках на розстріл у сумнозвісному урочищі Сандармох. 3 листопада 1937 року він був розстріляний разом з цілою плеядою видатних українців — акторів, письменників, вчених.
Його ім’я довгий час було під забороною, як і твори. Лише 14 квітня 1992 року Поліщука було офіційно реабілітовано прокуратурою Харківської області.
Сьогодні Клим Поліщук постає перед нами не лише як літератор, а й як символ стійкості українського духу, як людина, що поклала своє життя на вівтар культури й правди.