Наталія Іванівна Поклад: поетеса серця, педагог слова, подвижниця українського духу
Наталія Іванівна Поклад народилася 3 вересня 1951 року в селі Маньківці, що розкинулося на мальовничих просторах Бершадського району Вінницької області. Саме ця подільська земля, з її пісенними обрядами, колисковими традиціями та мовною мелодикою, дала поетесі перші образи і духовні орієнтири, які згодом лягли в основу її творчості.
Своє фахове становлення вона розпочала в Балтському педагогічному училищі, де опановувала основи освітянської праці. Згодом навчалася в одному з найпрестижніших вишів країни — Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де зміцніла її громадянська позиція та сформувався авторський голос.
Поклад — не лише поетеса, а й тонкий публіцист, глибокий педагог і натхненна громадська діячка. Її багатогранна діяльність охоплює не тільки поетичну творчість, а й активну участь у суспільному житті України. З 1988 року вона є членкинею Національної спілки письменників України, і за цей час внесла значний вклад у національну літературу.
Наталія Поклад — авторка понад десяти поетичних збірок, серед яких: «Акценти», «День сповіді», «Обереги надії», «Ритуальний танець волі», «Горить свіча у чорних водах», «Молоде сонце», «Всупереч», «Всього-на-всього життя», «Хліби жертовні», «Це місто — наче Господа рука», «Німбом золотим», «Голос криці». Її вірші — це глибоко інтимне і водночас суспільно значуще осмислення буття, людських почуттів і української історії. Крім того, поетеса подарувала дітям низку яскравих і теплих збірок, зокрема: «Хрущикова наука», «Абетка», «Чарівні шовковиці», «Веселі віршики», «Ходить червень-чародій», «Ластівчин привіт», «На веселій вулиці». Її дитяча поезія щира, добра й образна, вона навчає малечу бачити красу у звичайному.
Особливу цінність становить її культурологічна й етнографічна праця — «Маньківське весілля». Це глибоке дослідження та документальне відтворення весільного обряду з Поділля, яке вона записала з вуст власної матері — Галини Аксентіївни Чечельницької. Ця робота — не лише родинна пам’ять, а й внесок у збереження народної спадщини.
У співавторстві з Миколою Петровичем Кононенком Наталія Поклад створила навчальний посібник з українознавства — «Слово», що став важливим інструментом у формуванні національної ідентичності молодого покоління.
У переломний для України період наприкінці 1980-х вона активно долучилася до розбудови новітнього громадянського суспільства. Була членкинею першого правління Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а також стояла у витоків відродження Союзу українок — однієї з найпотужніших жіночих організацій в історії України.
Її творчу і громадську працю неодноразово відзначено високими нагородами. Вона стала лауреаткою літературної премії імені Євгена Маланюка (1993), здобула премію імені Михайла Коцюбинського (1999) та престижну відзнаку «Благовіст» (2000).
Наталія Іванівна Поклад — це голос гідності, жіночої сили, культурної пам’яті й поетичного бачення України. Її слово — це світло, яке зігріває й веде, це тонкий нерв епохи, виписаний у строфах.