Олексій Львович Плющ — постать, що лишила по собі слід у культурному житті України початку ХХ століття, хоча його творчість і залишилася на периферії уваги широкої публіки. Народився він 25 травня 1887 року в селі Оленівка, що на Чернігівщині, в родині інтелігентів. Дитячі та юнацькі роки провів разом із батьками у Варшаві, де здобув класичну освіту, закінчивши гімназію. Уже в той час у ньому прокидався потяг до літературної праці та перекладу — першим об’єктом його зацікавлень стало славетне "Слово о полку Ігоревім", яке він спробував передати українською мовою. Згодом він звернувся до поезії свого улюбленого автора — Генріха Гейне, і саме в роботі над цими перекладами відшліфовував власний поетичний стиль.
Після повернення до України Плющ вступає до Ніжинського історико-філологічного інституту, де навчається в 1906—1907 роках. Тут його літературна діяльність розквітає з новою силою. У ці роки він створює низку творів, серед яких повість із символічною назвою "Великий в малім та малий у великім", а також драму "Смерть поета", що засвідчує глибоке осмислення трагічного призначення митця в суспільстві.
Невід’ємною частиною його життя була громадська діяльність. Він активно долучався до роботи в ніжинській "Просвіті", де не тільки організовував культурні заходи, а й виступав із лекціями. Відомо, що одним із таких виступів була промова "На роковини Т. Г. Шевченка" — емоційне й ідейне звернення до великого поета, яке засвідчує патріотичну налаштованість Плюща та його глибоке розуміння національної ідеї. Через матеріальну скруту йому доводилось давати приватні уроки, заробляти на життя лекціями, але навіть у складних умовах він не полишав інтелектуальної та літературної праці.
Його художня спадщина, на жаль, майже не збереглася. Більшість рукописів не була надрукована за життя, а багато творів імовірно втрачено. Лише в 1911 році в "Одеському літературному союзі" з’явилися перші друковані публікації, проте вони не охоплювали повною мірою того, що було написано. Літературознавець Іван Миронець, досліджуючи спадщину Плюща, згадував про низку ненадрукованих романів — "Вперед" і "В катовні", а також масштабні п’єси "Перед світом" і "Годі", незавершені щоденники й твори, серед яких повість "Два приятелі, або Чи Христос, чи революція?" та роман "Метаморфози".
Ці назви самі по собі говорять про широкий тематичний спектр його зацікавлень — від особистого пошуку сенсу до гострих соціальних і філософських дилем, які хвилювали українську інтелігенцію початку ХХ століття. В його творчості простежується прагнення не тільки фіксувати драматичні реалії доби, а й розмірковувати над духовними орієнтирами сучасника, над роллю інтелігента в суспільстві, що стрімко змінюється.
На жаль, життя Олексія Плюща обірвалося передчасно — 26 травня 1907 року, на наступний день після свого 20-річчя. Обставини його смерті залишаються маловідомими, однак очевидно, що він так і не встиг реалізувати весь свій потенціал. І все ж навіть того, що лишилося — уривки, згадки, реферати, — достатньо, аби відчути: перед нами був неординарний молодий інтелектуал, для якого слово мало силу не тільки естетичну, а й моральну.
Плющ — це приклад обірваного польоту, того типу українського діяча, який водночас творив, просвіщав, служив ідеї національного пробудження. У пам’яті української культури він лишився як символ тих багатьох обдарованих особистостей, чиї голоси не встигли прозвучати повним голосом, але які встигли залишити промінь надії та самопосвяти в неспокійній добі на зламі століть.