Пільгук Іван Іванович: життєпис, покладений у слово
Іван Пільгук — видатний український письменник, педагог і літературознавець, чия багатогранна діяльність залишила помітний слід у вітчизняній культурі. Народився він 20 грудня 1899 року в селі Решетилівка, що на Полтавщині, у звичайній селянській родині. Його дитинство, як і багатьох його ровесників, минало у тісному зв’язку з народними традиціями, працею на землі та раннім бажанням пізнання.
Перші кроки до освіти Іван Іванович зробив у місцевих школах — спочатку в початковій, потім у вищепочатковій. 1917 року він закінчив педагогічні курси в Полтаві, після чого занурився у вир тогочасних подій. У роки громадянської війни молодий Пільгук став до лав партизанського загону, де боровся з німецькою окупацією та з денікінськими формуваннями. Та боротьба не загартувала в ньому лише характер — вона сформувала його як майбутнього літератора.
Повернувшись до мирного життя, Іван Пільгук працював учителем, писав у періодику, поступово відкриваючи в собі справжнє письменницьке покликання. Його перші літературні спроби — це документальні нариси, що з’явились у 30-х роках: "Суцільні лани", "Назустріч струмові Дніпрогесу", "Атагас". У цих творах вже відчувався тонкий погляд автора на суспільні процеси, увага до людини й віра у зміни.
Та справжнє визнання принесла йому плідна праця в історико-біографічному жанрі. Його книги "Грозовий ранок", "Повій, вітре!", "Дуби шумлять", "Пісню снує Черемош", а також глибокі розвідки про знакових постатей української культури — Григорія Сковороду, Івана Карпенка-Карого, Марію Заньковецьку — стали цінним літературним надбанням. Завдяки Пільгукові багато хто з молодих читачів уперше відкрив для себе ці постаті не як холодні портрети з підручників, а як живих людей з драмами, вірою і покликанням.
Письменницька праця Івана Пільгука тісно перепліталась із педагогічною. Бувши колишнім сільським учителем, він згодом став професором, доктором філологічних наук. Його дослідницький доробок вражає — понад три сотні наукових публікацій, серед яких монографії про Шевченка, Руданського, про спадкоємність української літературної традиції. Його підручники з української літератури слугували (а подекуди слугують і досі) основою для навчання як у школах, так і у вищих закладах освіти. Сам Іван Іванович із притаманною йому скромністю говорив: «Якби я був мулярем, не зміг би за життя викласти стільки цеглин, скільки примірників моїх підручників пройшло крізь руки учнів і студентів».
Його творчість — це приклад поєднання громадянської мужності, глибокого патріотизму, наукової вдумливості та художнього чуття. Кожен його твір — це не просто літературне полотно, а чесна розмова з читачем про долю народу, силу духу, про людей, що стали частиною національної пам’яті.
Іван Пільгук залишив по собі не лише сторінки книжок, а й приклад служіння слову, культурі, освіті. Його життя — це біографія людини, яка своїм розумом, талантом і серцем збудувала духовний дім для багатьох поколінь українців.