Першомайський Леонід Соломонович
Леонід Соломонович Першомайський, справжнє ім’я — Ілля Шльомович Гуревич, народився 17 травня 1908 року в родині палітурника в Костянтинограді, нині — місті Красноград на Полтавщині. Саме тут минули його ранні роки, сповнені спостережень, читання і важких обставин, що загартували в ньому чутливу, але витривалу натуру майбутнього митця.
З малих літ Ілля тягнувся до слова — грамоти навчився самотужки, читаючи шкільні абетки, які батько виготовляв у своїй майстерні. Освіту здобував уривчасто — навчався в початковій школі, міській гімназії та трудовій семирічці, але головною його школою стала книга. Завдяки глибокому читанню й винятковій пам’яті, Першомайський здобув широку гуманітарну освіту, що не раз вражала навіть досвідчених літературознавців.
Працювати почав у юному віці: на цукроварні, завідувачем бібліотеки, у хаті-читальні. У 1925 році переїхав до Лубен, де долучився до журналістики, працюючи в редакції газети "Червона Лубенщина", а також ставив перші кроки в літературі. У 1926 році перебрався до Харкова — тодішнього центру української культури. Працював у редакції дитячого журналу "Червоні квіти", увійшов до літературної організації "Молодняк".
У цей період він видає численні повісті, оповідання, а 1929 року виходить його перша поетична збірка "Терпкі яблука", у якій він з глибокою любов’ю згадує свою рідну землю:
Я хочу бути терпким, як яблуко,
зелене яблуко з твоїх садів,
Червоноградщино, де я блукав…
Леонід Першомайський належав до тих митців, що стрімко ввірвались у літературне життя. Його поетична манера — щира, лірична, відкрита до пошуків — формувалась поступово, набуваючи зрілості з кожним новим твором.
Літературознавець Л. Новиченко виокремлює три етапи його творчого розвитку. Перший — роки становлення, коли Першомайський ще шукав свою інтонацію. Другий — період передвоєнних десятиліть і час війни, коли поет досягнув мистецької сили. Третій — останнє десятиліття життя, коли його поезія набула філософської глибини, відчутної в таких збірках, як "Спомин про блискавку", "Древо пізнання", "Уроки поезії", "Вчора і завтра".
У роки Другої світової війни Першомайський служив військовим кореспондентом газети "Правда", безпосередньо перебуваючи в центрі бойових подій. Вірші, написані у воєнні роки, стали голосом свого покоління — емоційним, чесним і людяним. За збірки "День народження" і "Земля" він був удостоєний Державної премії СРСР.
Він також відзначився у прозі — його роман "Дикий мед", сповнений болісних і тонких рефлексій, був екранізований. Першомайський залишив вагомий слід у літературній критиці та поетичній теорії, а також як перекладач. Українською мовою він відтворив твори Лєрмонтова, Маяковського, Гейне, Франсуа Війона, Петефі, Фучика, Нізамі та багатьох інших.
Його літературний стиль вирізнявся глибокою повагою до слова. Письменник ставився до творчості з винятковою вимогливістю: "Кожен чистий аркуш — як поле, яке треба виорати і засіяти", — говорив він.
За участь у війні Леонід Першомайський був нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, а також численними медалями. Його ім’я зберігається в пам’яті не лише завдяки віршам, а й завдяки великій людській щирості, яка проходила через усю його творчість.
Помер поет у 1973 році. Його донька, Сусанна Пархомовська, передала Красноградському музею ордени батька та відтворений робочий кабінет. На будинку, де народився Першомайський, встановлено меморіальну дошку. Ювілейні події, присвячені пам’яті поета, не раз об’єднували представників усіх республік, а його твори звучали різними мовами — з однаковою силою і щирістю.
Ім’я Леоніда Першомайського вписане в енциклопедію світової літератури — і не випадково: його слово було й залишається живим свідченням людської гідності, таланту й відданості ідеї.