Володимир Миколайович Перетц: життя, присвячене слову та науці
Володимир Миколайович Перетц (1870–1935) — одна з найпомітніших постатей в історії українського та слов’янського літературознавства. Його ім’я стало символом глибокої наукової відданості, цілеспрямованої дослідницької праці та жертовного служіння філології.
Народився Перетц у 1870 році в Санкт-Петербурзі — місті, яке згодом стане початком і кінцем його наукового шляху. Освіту здобув у Петербурзькому університеті, де після закінчення у 1893 році залишився працювати як приват-доцент кафедри російської мови й словесності. Уже на цьому етапі проявився його непересічний хист до філології. Він захищає магістерську дисертацію в 1900 році, а через два роки — докторську, здобувши наукове визнання.
Період Києва: розквіт наукової діяльності
Поворотним моментом у житті вченого став переїзд до Києва, де у 1903–1914 роках він обіймає посаду професора університету Святого Володимира. Саме в Києві Перетц реалізував багато своїх задумів. Він очолив філологічну секцію Українського наукового товариства, редагував «Записки УНТ», започаткував семінарій російської філології, який швидко перетворився на впливову наукову школу. Згодом із цього семінарію вийшли десятки блискучих дослідників української літератури, які продовжили справу свого вчителя.
У гуртку, що з 1907 року офіційно став семінарієм, формувалося нове покоління філологів. Студенти та випускники, які прагнули глибших знань, вивчали методи наукового аналізу, критично опрацьовували старовинні тексти, досліджували палеографію, археографію, поетику, історіографію літератури, фольклор, діалектологію. Перетц навчав працювати з рукописами, каталогами, першоджерелами — з усім, що вимагало скрупульозності, терпіння й інтелектуального заглиблення.
Наукові інтереси та здобутки
Перетц — автор понад трьох сотень наукових праць. Його дослідження охоплюють давню українську віршовану літературу, апокрифічні тексти, народну пісню, театр доби Відродження та бароко, взаємини між українською й російською літературами XVI–XVII століть. Його праці — не просто аналітичні дослідження, а цілісні наукові твори з багатим коментарем і джерельною базою. Зокрема, дослідження «Слово о полку Ігоревім», а також монографія про поетичний стиль у Росії (1905–1907) стали знаковими в історії філології.
Його поїздки до Польщі, Петербурга, Житомира, Полтави, Москви, Катеринослава, Вільна мали одну мету — глибше зрозуміти корені слов’янської поетики, дослідити місцеві архіви та пам’ятки. У 1907 році, під час подорожі до Польщі, він досліджував поезію доби Ренесансу та бароко, що дозволило йому провести паралелі з українською літературною традицією.
Українське наукове товариство і праця в Академіях
З 1907 року, з часу заснування Українського наукового товариства в Києві, Перетц очолює його філологічну секцію. Він став рушійною силою цілої низки ініціатив: укладання хрестоматії української літератури, створення бібліографій, публікація драматичних текстів, укладання словників, діалектологічні дослідження. Він долучив до праці провідних науковців і зумів організувати секцію як злагоджений і продуктивний науковий механізм.
Навіть після переїзду до Петербурга у 1914 році зв’язки з українськими науковими колами не припиняються. У 1919 році Перетца обирають академіком новоствореної Української Академії наук, де він очолює Комісію з вивчення давнього українського письменства.
Останні роки. Тиск, ізоляція й трагічний фінал
З початком 1930-х років розгортається хвиля переслідувань української інтелігенції. Як діяча, який відстоював самобутність української літератури, Перетца звинувачують у "націоналізмі". Він був змушений залишити Комісію, дистанціювався від УАН, але й у Ленінграді продовжував наукову діяльність, хоча і під постійним наглядом.
Він не зрадив своїм принципам і не визнав примітивної ідеологізації науки. Його погляд на літературу як на духовну цінність, а не лише відображення "класової боротьби", викликав осуд радянської влади. У 1934 році Перетца висилають до Саратова. Там, маючи підірване здоров’я, він працює з бібліотечними рукописами, не викладає, не веде семінарів, але до останнього лишається вірним науці. Помер восени 1935 року, похований у Саратові — далеко від України, яку так любив.
Спадок і значення
Володимир Миколайович Перетц залишив по собі спадок, який важко переоцінити. Він створив школу філологів, сформував покоління дослідників, які продовжили його справу. Його ім’я живе в історії української гуманітаристики як символ безкомпромісного пошуку істини, глибини й наукової етики.
Його внесок у розвиток українознавства — це не лише набір праць і методик, а формування світогляду, який стоїть на розумінні національної ідентичності через мову, літературу, культуру. Він був одним із тих, хто не просто вивчав слово — він з нього творив дух нації.