Марина Степанівна Павленко — українська письменниця, поетеса, перекладачка, науковиця і педагог, чия творчість глибоко вкорінена в національну культуру та водночас сповнена сучасного чуття. Її ім’я добре знане не лише в літературних колах України, а й за її межами.
Народилася 30 березня 1973 року на Львівщині в родині педагогів. Змалку була оточена атмосферою любові до знань, книги і творчості. Хоч перші роки життя минули на Заході України, дитинство Марини пройшло на Черкащині — рідному краї її батьків. Саме тут, у серці українського степу, вона формувалася як особистість.
Освіту здобула в Уманському державному педагогічному інституті імені Павла Тичини, який нині є університетом. Після закінчення навчання деякий час працювала вчителем, однак незабаром повернулася до рідного вишу вже як викладач. Її науковий шлях позначений здобуттям звання кандидата педагогічних наук та ступеня доцента.
Марина Павленко — лауреатка численних українських та міжнародних літературних конкурсів, серед яких "Гранослов", "Смолоскип", "Коронація слова". Її твори неодноразово відзначалися нагородами за глибокий зміст, емоційну наповненість і влучність художніх засобів.
Серед її найвідоміших поетичних збірок — "Бузкові зошити" (1997), "Чар-папороть" (2002) та "Душа осики" (2006). Вона також авторка оповідань для дорослої аудиторії — збірки "Як дожити до ста" (2004), яка принесла їй Міжнародну українсько-німецьку премію імені Олеся Гончара.
Окреме місце в її творчості займають дитячі твори. Повість-казка "Домовичок з палітрою", збірка казок "Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)" і особливо серія підліткових романів "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських" (2005) та "Русалонька із 7-В та Загублений у часі" (2007) стали справжнім відкриттям у сучасній українській літературі. За ці книги вона була удостоєна премії імені Михайла Чабанівського.
Крім художньої творчості, Марина Степанівна активно займається літературознавством. Її монографія "Тичининська формула українського патріотизму" (2002) отримала схвальні відгуки серед науковців. Вона також упорядкувала збірку спогадів про Павла Тичину "З любов’ю і болем" (2005) — роботу, яка поєднує в собі глибокий дослідницький підхід і щиру любов до поета.
Публікації Павленко можна знайти в провідних літературних виданнях України — "Березіль", "Кальміюс", "Дзвін", а також у зарубіжній пресі: вірменському журналі "Гарун", італійському "Артекультура", німецькій "Соборності". Це свідчить про міжнародне визнання її таланту.
З 1997 року вона є членкинею Національної спілки письменників України, постійно бере участь у творчих зустрічах, конференціях, форумах.
Про свою творчість вона каже просто і відверто:
“Література для мене — це життя. Пишу відколи себе пам’ятаю. У дитинстві любила малювати і водночас створювала перші вірші. У своїх творах прагну поєднувати динамічний сюжет, яскраву мову, глибину почуттів. Для мене не існує чіткої межі між дитячою і дорослою літературою — у кожній з них є своє, щире й правдиве. Казка — це не завжди про дітей, а дитячість — не завжди ознака віку”.
Марина Павленко — письменниця, яка не зупиняється на досягнутому, а постійно розвивається, вдосконалюється й шукає нові форми самовираження. Її творчість — це чесний, глибокий і водночас світлий погляд на сучасність, сповнений ніжності до життя і віри в силу слова.