олодимир Васильович Пасько
Генерал-лейтенант медичної служби, науковець, державний діяч і літератор, Володимир Пасько залишив по собі глибокий слід як у військовій медицині, так і в українській культурі. Народився 10 жовтня 1946 року на Тернопільщині. Помер 29 серпня 2014 року в Києві. Член Національної спілки письменників України, професор, доктор медичних наук.
У 1965 році вступив до Військово-медичної академії в Ленінграді, яку закінчив у 1971-му. Службу розпочав у Повітрянодесантних військах на посаді начальника медичної служби полку. У 1972–1975 роках навчався в ад’юнктурі тієї ж академії, після чого працював викладачем і науковим співробітником.
У травні 1982 року був направлений до Афганістану, де впродовж майже двох років виконував обов’язки начальника медичної служби 108-ї мотострілецької дивізії. Брав участь у десяти масштабних армійських та численних дивізійних бойових операціях, забезпечуючи медичний супровід у складних умовах бойових дій.
Після повернення до Ленінграда в 1984 році продовжив викладати у Військово-медичній академії. У вересні 1991 року, з огляду на проголошення незалежності України, ініціював своє відрядження до Києва для участі у створенні нової системи військової медицини. Вже з 1992 року він працює на постійній основі в Міністерстві оборони України.
Пасько став автором концепції української військово-медичної освіти. Завдяки його ініціативі та наполегливості у 1993 році було створено Військово-медичне відділення при НМУ ім. О.О. Богомольця, а невдовзі — і самостійну структуру: Українську військово-медичну академію. Її очільником Пасько був протягом десяти років, і саме під його керівництвом Академія досягла IV рівня державної акредитації, ставши провідною установою військової медицини країни.
У серпні 1998 року йому присвоєно звання генерал-майора, а у 2001 році — генерал-лейтенанта медичної служби.
У 2005–2006 роках обіймав посаду заступника Міністра оборони України, координуючи кадрову політику, військову освіту, медичне забезпечення, фізичну культуру та соціальні питання. Після звільнення з державної служби продовжив працювати в УВМА професором та став головним редактором журналу "Військова медицина України".
Наукова спадщина Володимира Паська включає понад 60 фахових праць та 15 публіцистичних матеріалів, присвячених військовій та громадянській тематиці. Він був ініціатором створення перших російсько-українських словників військово-медичної термінології, а також тримовного алфавітного довідника з екстремальної медицини.
У 1987 році захистив кандидатську дисертацію, у 2002 — докторську. Того ж року йому було присвоєно звання професора.
За службу у Збройних Силах СРСР і України був удостоєний низки високих відзнак: орден Червоної Зірки, знак "Відмінник охорони здоров’я СРСР", орден Дружби (В’єтнам), почесне звання "Заслужений лікар України" (1996), нагороди Міністерства оборони та Президента України.
Окремою сторінкою в його житті стала літературна творчість. У 1999 році побачила світ його перша книжка "Ночь забытых песен", згодом перевидана. Далі вийшли "Час прощення", "Пора істини", а також публіцистично-мемуарна книжка "Звання – слухач. Нотатки лікаря-генерала" (2011), яка існує також у російськомовному варіанті.
Життя генерала Паська — це приклад служіння не лише державі, а й слову, науці та людині. Його ім’я назавжди залишиться в історії української військової медицини та культури.