Андрій Степанович Панів
Народився Андрій Панів 30 вересня 1899 року в селі Проруб, що на Сумщині, у родині волосного писаря. Дитинство його минуло в умовах українського села початку XX століття — з його повільними ритмами, народною мудрістю, суворим побутом. Початкову освіту здобував у земських школах, які тоді були чи не єдиним доступним шляхом до знань для дітей із незаможних родин.
У 1915–1918 роках Панів навчався в Курській учительській семінарії — тоді одному з найпрестижніших навчальних закладів для підготовки вчителів. По завершенні навчання він працював учителем у сільських та залізничних школах, що дало йому глибоке розуміння потреб і настроїв простих людей, з якими він згодом працюватиме і як письменник, і як публіцист.
У 1921 році Панів вступив до Харківського інституту народної освіти на факультет соціального виховання. Закінчив його у 1925 році. Паралельно активно включився в інтелектуальне та літературне життя. Працював у редакціях низки періодичних видань, таких як "Селянська правда", "Сільськогосподарський пролетар", "Плуг", "Трактор". Був причетним до роботи у видавництві "Плужанин", читав лекції в Інституті народної освіти, займав посаду наукового співробітника в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка. Окрім того, обіймав відповідальну посаду секретаря літературної організації "Плуг".
Літературну творчість Панів розпочав у 1921 році — саме тоді його вірші почали з’являтися в таких виданнях, як "Шляхи мистецтва", "Сільськогосподарський пролетар", "Червоний Шлях", "Плужанин". Його поетичні збірки "Вечірні тіні" (1927) і "Без межі" (1933) засвідчили пошуки інтонацій, близьких до селянського буття, повсякдення і духовних переживань людини в нову епоху. Проза Панева представлена збірками новел "Село" (1925), "Христя" (1928), де простежується спроба художнього осмислення глибоких соціальних трансформацій у селі. Особливе місце в його доробку посідає дитяча казка "Як звірі хату будували" — витончена алегорія з глибоким моральним підтекстом.
Крім художньої літератури, Андрій Панів займався створенням навчальної літератури: був автором шкільних підручників з української мови та літератури, а також популярних освітніх посібників для шкільних бібліотек.
Однак доля Панева, як і багатьох українських інтелектуалів того часу, виявилася трагічною. 6 грудня 1934 року його заарештували за звинуваченням у причетності до контрреволюційної організації. Через кілька днів після арешту Панів визнав, що був членом такої організації, хоча й заперечував свою участь у підготовці будь-яких терористичних актів. Проте згодом, під тиском слідства, він "зізнався", що, мовляв, "носив камінь за пазухою проти вождів партії".
28 березня 1935 року Андрія Степановича засудили до десяти років таборів. Більше двох років він провів у північних таборах ГУЛАГу. Та на цьому випробування не завершилися. 9 жовтня 1937 року його справу переглянули й винесли новий вирок — розстріл. Вирок був приведений у виконання 3 листопада того ж року в урочищі Сандармох — одному з найбільших поховальних місць жертв сталінського терору.
Андрій Панів — це ім’я, що стоїть в одному ряду з представниками "розстріляного відродження". Його творчість — свідчення віри в українське слово, в людину, в правду. Його життя — доказ того, як система нищила найталановитіших і найчесніших. І водночас — нагадування про те, як важливо пам’ятати і повертати з забуття тих, хто загинув не за злочин, а за те, що був Українцем і Мислителем.