Аполлоній Падолист
Справжнє ім’я цієї багатогранної постаті української літератури — Олександр Костянтинович Варавін. У різні роки він використовував іще кілька псевдонімів — зокрема Аполлоній Листопад та Олесь Топаз. Народився 1899 року в селі Боголюбівка, що на Катеринославщині (нині — територія сучасної Дніпропетровської області).
Варавін був не лише літератором, а й військовим. Сотник армії Української Народної Республіки, він узяв участь у Визвольних змаганнях. Після поразки української армії, як і багато інших вояків, опинився в таборі для інтернованих у Польщі, де розпочав активну участь у культурному житті еміграції. Він став одним із членів літературно-мистецького товариства "Вінок", а його поетичні та прозові твори з’являлися на сторінках таких видань, як "Веселка", "Літературно-науковий вістник" (ЛНВ), "Залізний Стрілець", "Рідний край", "Нова Україна".
Його освіта була не менш розмаїтою. Варавін навчався у Катеринославській духовній школі, а згодом — у духовній семінарії, де пройшов чотири класи (до 1918 року). Із релігійного навчального закладу його шлях проліг до військової освіти: він закінчив Спільну юнацьку школу в місті Каліш (1921), а також Українські матуральні курси в Подєбрадах (1924). Певний час студіював у Катеринославському гірничому інституті й на історико-філософському факультеті місцевого університету.
До лав українського війська долучився 31 серпня 1919 року в Києві. Вже у вересні вступив до Кам’янець-Подільської спільної військової школи на гарматний відділ. У листопаді того ж року, під час трагічної любарської катастрофи, захворів на тиф. Після одужання у лютому 1920 року повернувся до Військової школи, де залишався до самого інтернування в Каліші. За його власним свідченням, пройшов із цією школою всі фронтові кампанії, включно з наступами та відступами.
Він активно долучався до формування літературного середовища еміграції. 13 травня 1922 року став учасником установчих зборів, на яких заснували журнал "Веселка" — одне з перших видань української інтернованої молоді. Його обрали до редакційної колегії. Відомий критик Євген Маланюк, рецензуючи другий випуск журналу, висловив критику на адресу Варавіна (Аполлонія Падолиста), вбачаючи в його поезії надмірний вплив російського символіста Ігоря Сєвєряніна. Попри це, Падолист мав свою читацьку аудиторію і активно працював над формуванням нового українського поетичного голосу в еміграції.
Окрім літературної діяльності, виявляв соціальну чуйність — жертвував кошти на лікування хворих вояків, зокрема тих, хто страждав на сухоти. Один із його вагомих творів — поема "Непомітні (відламок минулого)", яку він присвятив оборонцям Січеслава 1918 року.
Інженерна кар’єра також не залишалася поза увагою: у 1927 році Варавін закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії в Подєбрадах, успішно захистивши дипломний проєкт.
Упродовж 1922–1924 років навчався у Подєбрадах, де завершив вищу освіту. У 1931 році видав у Празі збірку поезій під назвою "Земля і сонце" (під псевдонімом Олесь Топаз). У перших роках 1930-х публікувався в журналах "Нові шляхи" та "Промінь".
У 1932 році прийняв складне рішення — повернутися до радянської України. Це рішення, як і для багатьох "поверненців", стало фатальним. Його, ймовірно, як і численних інших представників української еміграції, було репресовано. Подальша доля Аполлонія Падолиста оповита темрявою, і сліди його життя зникають із документального простору.
Та навіть за цієї трагічної завіси залишається творчий спадок — щемка поезія, яка поєднує юнацький ідеалізм, героїзм, естетизм і внутрішню боротьбу людини, що опинилася між війною, вигнанням і духовними пошуками. Аполлоній Падолист — один із тих голосів українського слова, які заслуговують на повернення з забуття.