Василь Миколайович Пачовський — видатний український поет, мислитель, історіософ, один із представників модерністського літературного гурту «Молода муза», чиє слово стало вагомим явищем у духовному житті Галичини початку XX століття.
Народився 12 січня 1878 року в селі Жуличі, поблизу Золочева (тепер Львівська область), у родині сільського священника — щирого патріота, народовця, активного учасника національного життя. Його мати Марія походила з відомого роду Боярських, де, як і в роду Пачовських, було багато священнослужителів, що сформувало в майбутнього поета глибоке відчуття духовності та історичної місії української культури.
Початкову освіту Василь здобув у місцевій школі, а з 1889 року навчався в польській гімназії в Золочеві. Втрата батька у 1891 році стала важким ударом для родини — юнак змушений був виживати самотужки, часто залишаючись без засобів до існування. Проте попри труднощі він продовжив навчання, а згодом і розпочав учителювання: викладав у гімназіях Львова (з 1909 року) та Відня. Саме у цей період активно долучився до літературного життя, ставши одним із ініціаторів і членів «Молодої музи» — об'єднання українських митців-модерністів, які прагнули поєднати європейські культурні впливи з українською традицією.
Під час Першої світової війни, у 1915–1918 роках, Пачовський працював у таборах для військовополонених українців у Австро-Угорщині та Німеччині. Як співробітник Союзу визволення України, брав участь у культурно-просвітницькій роботі в Перемишлі та Львові. З приходом до Західної України вояків-українців із колишньої царської армії, він активно займався національним вихованням, організовуючи видавничу діяльність і сприяючи формуванню національної самосвідомості.
У 1919 році переїхав до Ужгорода, де став редактором журналу «Народ». Протягом 1920–1929 років викладав у гімназіях Ужгорода і Берегова, впливаючи на нове покоління української інтелігенції. Після повернення до Галичини в 1933 році Пачовський працював у Львівському університеті. За радянської влади не полишив викладацької діяльності — навчав української мови у середній школі. Також брав участь у засіданнях львівського Організаційного комітету письменників, які проходили в місцевому Клубі літераторів.
У 1940 році отримав пропозицію повернутись до університету вже як викладач української мови. Проте доля поета трагічно обірвалася навесні 1942 року — Василь Пачовський помер у Львові, імовірно, від застуди.
За життя Василь Пачовський написав близько тридцяти окремих творів, а загальна кількість його рукописів, есеїв, поем, драматичних текстів та історіософських праць сягала понад п’ятдесят назв. Однак більшість цих творів не побачили світу за його життя. Його творчість вирізняється особливою національною чуттєвістю, історичним мисленням та філософською глибиною. Як поет, він мав яскраво виражене почуття місії — не просто писати для сучасників, а закладати інтелектуальний і духовний фундамент майбутньої нації.
Належність до «Молодої музи» зробила Пачовського учасником важливого етапу в розвитку українського модернізму. Цей літературний гурт об’єднав галицьких митців, які прагнули створити нову художню мову — витончену, символічну, європейську за формою, але глибоко національну за змістом. У рамках діяльності видавництва «Світ» (1906–1909) він був серед тих, хто закладав нові естетичні орієнтири для української культури початку ХХ століття.
Василь Пачовський залишив по собі не лише поетичну спадщину, а й образ людини високої духовної честі, інтелектуальної витонченості, глибокого патріотизму. Його ім’я — це частина великої і непростої історії українського слова, що шукало себе в модерному світі, не зрікаючись коріння й гідності.