Олександр Павлович Островський, знаний у літературі під псевдонімом Олелько, — український актор, режисер, драматург, письменник і діяч визвольного руху початку XX століття, який трагічно загинув під час більшовицького терору.
Народився 1880 року в Золотоноші на Полтавщині в родині повітового справника. Походив зі старовинного козацького роду. Навчався в місцевій гімназії, де познайомився з ідеями українського націоналізму, зокрема під впливом творів Миколи Міхновського.
Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Працював писарем, брав активну участь у культурному та політичному житті Золотоноші. Був учасником революції 1905–1907 років і членом Революційної Української Партії.
З початком Першої світової війни опинився на Західній Україні, де грав у Львівському українському театрі в Коломиї. Пізніше був мобілізований до російської армії. Служив на Південно-Західному та Кавказькому фронтах.
Після Лютневої революції 1917 року повернувся до Золотоноші. Тут він організував і очолив «Золотоніський курінь» для захисту міста від мародерів. Заснував видавництво «Вільна думка», яке видало його драматичні твори, історичні повісті та п’єси. Серед них — «Гетьман Мазепа», «Стрільці», «Нірвана», «Петрик».
Островський активно долучився до визвольної боротьби — формував підрозділи армії УНР. Після встановлення більшовицької влади у 1919 році переїхав до Полтави, де очолив театральну трупу й продовжив літературну діяльність. Проте за патріотичні виступи, зокрема виконання поезії Тараса Шевченка на концерті, був заарештований і розстріляний за наказом більшовицької влади.
Його творчий доробок налічує десятки художніх, публіцистичних і драматичних творів, з яких більшість — на історичну тематику. У своїх творах Островський розкривав героїчну минувшину України, боротьбу народу за волю, змальовував моральні конфлікти, суспільну несправедливість та патріотичну самопожертву.
З-поміж найвизначніших творів письменника варто згадати:
історичні оповідання «Полтава (1709)», «Руйнування Батурина», «Берестечко», «Жовті Води», «Іван Богун»;
повісті «Петрик», «Данило Нечай»;
романи «Шибенецею й палями», «Великий гетьман»;
драми «Гетьман Іван Мазепа», «Стрільці», «Нірвана»;
сатиричні нариси та психологічні новели «Примари», «Не-люди», «Хатнє лихо» та інші.
Пам’ять про Олелька Островського зберігається у назві вулиці в Золотоноші. Його внесок в українську культуру — це приклад високої громадянської відданості, художньої майстерності та вірності українській ідеї навіть перед обличчям смерті.