Петро Ількович Осадчук народився 2 грудня 1937 року в селі Острівець на Івано-Франківщині, у родині хліборобів. Рано втратив батька — на той момент йому було одинадцять років. Мати самотужки виховала трьох синів, вклала у них любов до праці, людяності та гідності.
У 1955 році Петро Осадчук вступив до Одеського університету ім. І. І. Мечникова, обравши філологічний факультет. По завершенні навчання почав працювати вчителем у селі Стара Царичанка, а згодом перейшов у журналістику: працював редактором в обласному видавництві «Маяк» (Одеса), видавництві «Молодь», згодом — у столиці. З 1976 до 1991 року був секретарем правління київської письменницької організації.
Восени 1989 року став одним з учасників ініціативної групи, яка заклала підвалини Народного Руху України за перебудову.
Його поетична діяльність почалася ще в студентські роки. Вірші Осадчука друкувалися у провідних українських часописах і альманахах. Його педагогічний досвід і душевна відданість дітям відчутні в дитячих поетичних збірках «Ясний світ», «Все співає і росте».
Петро Осадчук — автор десятків поетичних збірок, серед яких: «Революційний паспорт» (1967), «Вітряк» (1969), «Третій перевал» (1972), «Біографія вірності» (1973), «Лінія життя» (1975, 1987), «Раска — біль і любов» (1976), «Іспит» (1977), «Земля, зігріта любов’ю» (1978), «Взаємодія» (1980), «Закон постійних величин» (1982), «Пряма мова» (1984), «Сурми на світанні» (1985), «Біла каравела» (1986), «День відкритих дверей» (1991), «Галера» (1993), «Театр перед мікрофоном» (1994), «Літаюча тарілка» (1995), «Незрима стріла часу» (1997), «Реєстр українського лайдацтва» (1997), «Паранормальні явища…» (1999), «Ранкова колискова» (2000), «Сто спокус…» (2002), «Чуття єдиної провини» (2002), «Піднебесні паралелі» (2003), «Чорні метаморфози» (2004), «Віддзеркалення безодні» (2006), «Відкрите море душі» (2006), «Спокій за межею досяжності» (2007), «Родинний спадок» (2007), «Останній рубіж оборони» (2007), «Сміх сильніший від плачу» (2010), «Пень-клуб» (2012), «Вище України тільки небо» (2012), «Загострене чуття провини» (2013), «Я тут, я серед вас» (2017).
Його творчість — це не лише поезія, а й філософські роздуми, культурологічні рефлексії, глибокі спостереження за історією і сучасністю. Осадчук залишився в пам’яті читачів як поет, що володів надзвичайно тонким чуттям мови і вмінням передавати найглибші емоції через слово.