Дмитро Васильович Нитченко — український письменник, мемуарист, редактор, педагог, який усе своє життя присвятив збереженню й розвитку українського слова. Народився 8 лютого 1905 року в місті Зіньків на Полтавщині в родині хліборобів. Дитинство його минуло серед мальовничих українських пейзажів, під звуки косарки, дитячого сміху й материнських турбот. Рано втративши дідуся, чиє прізвище — Ниценко — мало козацьке коріння, майбутній письменник зростав у тісному зв’язку з родинною пам’яттю й побутом.
Навчався в Лютенських Будищах, а згодом — у Харкові, куди переїхав, намагаючись здобути освіту та знайти своє місце в новій соціальній дійсності. Починав працювати ліфтером в "Українбанку", потім — репортером, кореспондентом, навчався в індустріально-технічній школі, робітничому факультеті у Краснодарі, згодом — у Харкові, де завершив навчання в Технікумі чужоземних мов та Інституті народної освіти. У цей період він входив до літературного угрупування "Плуг", згодом — до ПРОЛІТФРОНТу, видав свої перші поетичні збірки й нариси.
У 1930-х роках Дмитро Нитченко познайомився з видатними українськими митцями: Хвильовим, Багряним, Сосюрою, Епіком, Вишнею, Слісаренком. Його вірші ставали піснями, звучали на урочистостях відкриття заводів. Але згодом радянська система оголосила його "класовим ворогом" за нібито непролетарське походження.
Під час Другої світової війни Дмитро потрапив у німецький полон, а згодом — до таборів переміщених осіб. Жив у Німеччині, викладав в українській гімназії, брав участь у культурному житті емігрантів. У 1949 році емігрував до Австралії. Там працював у каменоломнях, на електростанції, а згодом — у системі української освіти, очоливши низку освітніх і культурних ініціатив.
У Мельборні Дмитро Нитченко організував і керував українськими суботніми школами, літературно-мистецьким клубом ім. Василя Симоненка, входив до управи СУОА, очолював філію Об'єднання українських письменників "Слово", Українську Центральну Шкільну Раду в Австралії. Був дійсним членом НТШ.
Писав під псевдонімами Дмитро Чуб та Остап Зірчастий. Його доробок — понад 30 книг, десятки збірок, посібників, нарисів, критичних оглядів. Серед найвідоміших праць — "Елементи теорії літератури і стилістики", "Слідами Миклухо-Маклая", "Живий Шевченко", збірка "Стежками пригод". Його твори — це не лише художнє слово, а й документування долі українця в умовах втрати Батьківщини.
Разом із дружиною Марією Дроб’язко — також уродженкою Зінькова — вони виховали двох дочок: Лесю (письменницю під псевдонімом Леся Богуславець) і Галю (викладачку української літератури в Університеті Макворі, Сідней).
110-річчя від дня народження Дмитра Нитченка припало на час новітньої війни в Україні. У світлі цих подій поезія митця набуває особливої сили та пророчого звучання. Його творчість, наповнена болем за долю України, не втратила актуальності. Вона — голос правди, голос честі, голос людини, яка ніколи не зрадила свого народу.
Помер Дмитро Нитченко у Мельборні, залишивши по собі величезну духовну спадщину. Його слово — живе, вогненне, людяне — і далі звертається до кожного, хто вірить у силу українського духу.