Борис Нечерда — поет-космополіт, самобутній голос українського шістдесятництва
Борис Андрійович Нечерда народився 11 липня 1939 року в селі Ярешки. Його дитинство минуло в містечку Олександрія, де він і зробив свої перші кроки в поезії. Ще юнаком друкував свої вірші як українською, так і російською мовами в районній пресі, і хоча ті перші літературні спроби були технічно вправними, мало хто тоді здогадувався, що за ними стоїть майбутній один із найоригінальніших поетів другої половини ХХ століття.
Уже в зрілому віці Борис Нечерда оселився в Одесі — місті, яке стало для нього не тільки простором побуту, а й художнім тлом його творчості. Тут він працював на Одеській телестудії та кіностудії, співпрацював із культурними осередками й водночас продовжував писати. Його поетичне слово визрівало повільно, не підкоряючись модам, не шукаючи схвалення, а формувалося у внутрішньому діалозі з часом, з історією, із самим собою.
Нечерда був одним із небагатьох поетів-шістдесятників, чия творчість вирізнялася радикальною філософською спрямованістю. Він не просто описував світ довкола — він намагався його осягнути, зважити, проректи. Його вірші часто виходили за межі звичних тем і ритмів, тяжіли до метафізики, до категорій вічного — простору, часу, буття. Він порушував питання, на які немає однозначних відповідей, і саме цим привертав до себе найвимогливішого читача.
У творчому доробку Бориса Нечерди — низка поетичних збірок, серед яких «Лада», «Вежа», та, безперечно, одна з найпотужніших його книг — «Остання книга», яка стала своєрідним поетичним заповітом. За цю збірку у 2000 році йому було посмертно присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка — найвищу державну нагороду в галузі літератури.
Особливе місце в його творчості займають поеми. У творах про Тараса Шевченка й Данте Аліг’єрі поет об’єднував особистісне з архетипним, українське з загальнолюдським. Його рядки — це не просто біографічні алюзії, а роздуми про сутність генія, про роль поета у світі, про слово як місце зустрічі душі з вічністю.
Крім поезії, Нечерда спробував себе і в прозі. Його роман «Смерть кур’єра» — один із небагатьох творів у сучасній українській літературі, де художній наратив сплітається з філософською напругою, політичними підтекстами та іронією.
Після його смерті 11 січня 1998 року в Одесі українське літературне середовище відчуло велику втрату. Але пам’ять про поета зберігається не лише в текстах. За ініціативи Ліги українських меценатів, редакції журналу «Київ» і Одеської організації Національної спілки письменників України було засновано Літературну премію імені Бориса Нечерди. Вона присуджується за новаторство у слові, за спробу мислити глибше, бачити ширше — за ті якості, які були притаманні самому Нечерді.
Борис Нечерда залишився в українській літературі як автор, який не прагнув бути зручним, зате не боявся бути чесним. Його тексти досі відкриваються новими змістами, а його думка — живе, перетворюється, обростає новими сенсами, як і належить справжній поезії.