Віктор Володимирович Неборак — поет, провокатор, хронікер українського постмодерну
Віктор Неборак — одна з найбільш яскравих, неоднозначних і впливових постатей в українській літературі другої половини ХХ століття й початку ХХІ-го. Поет, есеїст, публіцист, літературознавець, організатор мистецьких подій і людина, без якої важко уявити український культурний ландшафт 1990-х. Його ім’я асоціюється передусім з легендарним угрупованням Бу-Ба-Бу, з якого починається вітчизняний постмодерн. Але за цим — більше: унікальний поетичний голос, інтелектуальна глибина, постійна робота зі словом і з міфами української культури.
Народився Віктор Неборак 9 травня 1961 року в селищі Івано-Франкове на Львівщині. Його батько, Володимир, родом із села Романівка на Черкащині. Родина переселилася на захід України ще в 1937 році. Сам письменник вбачає у власному родоводі символічне поєднання Сходу й Заходу України — у цьому жесті вже відчутна типова для нього потреба синтезу, примирення, гри зі значеннями.
У 1983 році Віктор закінчив філологічний факультет Львівського університету ім. Івана Франка. Згодом навчався в аспірантурі Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. Працював у Львові як лаборант і науковий співробітник літературознавчих інституцій. З 1993 по 2000 рік викладав українську літературу у своєму рідному університеті. Його наукова діяльність органічно перепліталася з поетичною та культурною.
У 1985 році разом із Юрієм Андруховичем та Олександром Ірванцем заснував поетичне тріо Бу-Ба-Бу — бурлеск, балаган, буфонада. Саме Неборак придумав назву, а в групі виконував "роль" Прокуратора. Бу-Ба-Бу зруйнувало залишки радянського літературного офіціозу, вивільнило сміх, гротеск, іронію, тілесність і свободу. Символічним апогеєм цього стало видання збірки «Літаюча голова» (1990) — вибухової за тональністю, вітальної, ритмічно-химерної поезії-карнавалу, яка відкрила нову сторінку української літератури.
Письменник також був співтворцем літературного середовища у Львові — учасником і натхненником численних мистецьких проектів. Зокрема, разом із Юрієм Андруховичем, Ігорем Римаруком і Юрієм Покальчуком у 1994 році започаткував творчу майстерню «Пси святого Юра», яка об’єднувала письменників-нонконформістів. Єдиним друкованим слідом цього об’єднання став альманах (1997).
Значний слід залишив і проєкт «Третє тисячоліття», що тривав з 1995 до 1999 року у Львівському музеї етнографії. В рамках цього циклу відбулося понад півсотні літературних вечорів за участю найпомітніших письменників України та діаспори. На основі зустрічей було створено цикл телепрограм для львівського телебачення.
Неборак також був одним із перших, хто поєднав поезію з рок-музикою. Його аудіокасета «Неборок» (1995) стала подією і своєрідним музично-поетичним експериментом, у якому він досліджував межі між словом, звуком і сценічністю.
Окрім поетичних книжок («Бурштиновий час», «Alter Ego», «Розмова зі слугою», «Епос про тридцять п’яту хату»), він також відомий як прозаїк («Базилевс») й есеїст. Його книги «Введення у Бу-Ба-Бу», «Лексикон А.Г.», «Колишній/інший» — це не лише літературні мемуари, а й інтелектуальні розвідки про українську культуру, ідентичність, письменницький досвід.
За свою творчість Неборак удостоєний численних відзнак:
– Премія ім. Павла Тичини (2002) — за «Літостротон»
– Премія ім. Богдана Лепкого (2007) — за прозову книжку «Базилевс»
– Премія «Глодоський скарб» (2008)
– Почесна відзнака Міністерства культури України «За багаторічну плідну працю в галузі культури» (2003)
Одружений, виховує трьох дочок. В автобіографічній книжці «Колишній, інший…» (2013) Неборак розповідає про свої дитячі та юнацькі роки, зокрема — про дев’ятимісячний досвід учителювання в Донбасі.
Ювілейне видання «Введення у Бу-Ба-Бу» (2015) та збірка «Лексикон А.Г.» стали підсумком багаторічної літературної, публічної й інтелектуальної діяльності автора. Його голос — упізнаваний, іронічний, глибоко український — і надалі залишається важливою складовою сучасного літературного дискурсу.
Віктор Неборак — це не просто поет. Це культурний герой часу, що не боїться ні гротеску, ні глибини, ні власної тіні.