Андрій Пилипович М’ястківський: життєвий і творчий шлях
Народився Андрій Пилипович М’ястківський у мальовничому селі Соколівка Крижопільського району на Вінниччині. За офіційними документами його днем народження вважається 14 січня 1924 року, хоча деякі джерела подають іншу дату — 13 грудня 1923 року. Саме в Соколівці пройшло його дитинство: тут він здобув початкову освіту й уперше відчув сильний потяг до художнього слова.
У роки Другої світової війни юнак пройшов складний, але гідний шлях. Служив у роті фронтової розвідки, був поранений, нагороджений медаллю "За відвагу" та здобув звання єфрейтора — найвище серед солдатських. Після завершення війни повернувся до мирного життя й закінчив Тульчинську фельдшерську школу. Певний час працював у селі фельдшером, а згодом вступив на заочне відділення Вінницького педагогічного університету. Став учителем, але з часом перейшов до редакційно-видавничої справи, пов’язавши життя з літературною творчістю.
Писати Андрій Пилипович почав ще у 1938 році. Його перші поетичні спроби були тепло сприйняті, однак події війни перервали літературний поступ. Після перемоги він повернувся до поетичної праці. Велику роль у його становленні як поета відіграв Микола Руденко. Саме він віднайшов рукописи М’ястківського у Вінницькій області, відвіз до Києва, надрукував на своїй друкарській машинці та подав до видавництва. Так у 1955 році побачила світ перша збірка віршів — "Над Бугом-рікою".
Творчий доробок поета — багатогранний і різноманітний. Він написав десятки поетичних збірок, оповідань, романів, повістей, перекладав твори з молдавської та румунської мов. Особливу увагу у своїй творчості приділяв дитячій літературі. Його книги для малечі — "Киця прокидається", "Яблука для мами", "Кличемо горличку", "Ходімо по райдузі", "Острів зеленого селезня", "Куди пішов дощик", "Фет Фрумос і Котигорошка" — стали улюбленими серед поколінь маленьких читачів.
Серед його відомих поетичних збірок — "Від землі" (1957), "Там, серед поля" (1958), "Обрії" (1959), "Тятива" (1963), "Літо вповні" (1969), "Переселення зірниць" (1972), "Таємниця вогню" (1976), "Руки над колосками" (1977), "Пізня райдуга" (1984), "Вечір дихає весною". Його дитяча поезія також вражає ніжністю та теплотою: "Зайченятко в ямку впало", "Зайчик місяця надгриз", "Котики — воркотики", "Паличка-стукалочка", "Сама в хаті", "Як весну я пам’ятаю" та інші. Центральне місце в його поезії займає образ селянина — людини, яка живе й працює на землі. Його вірші пройняті глибокою людяністю, пошаною до хліборобської праці, синівською любов’ю до рідної землі та громадянськими переживаннями.
Андрій М’ястківський був надзвичайно ерудованим і цікавим співрозмовником. Окрім рідної української, вільно володів румунською, німецькою, угорською мовами, а згодом опанував їдиш та іврит. Багато перекладав з молдавської та румунської, щодня писав вірші — іноді до десяти на день. Деякі з його творів покладено на музику й вони стали популярними піснями.
Попри важку хворобу наприкінці життя — Андрій Пилипович став інвалідом першої групи й був прикутий до ліжка — він не припиняв творити. Залишив після себе величезний рукописний спадок, який ще потребує глибокого осмислення, систематизації та публікації. Його постать — це приклад неймовірної сили духу, любові до слова й відданості літературі до останнього подиху.