Юрій Олексійович Мулик-Луцик (31 грудня 1913, с. Татаринці, Кременецький повіт, Волинська губернія — 12 червня 1991, Вінніпег, провінція Манітоба, Канада) — український науковець, славіст, історик церкви, філософ, дійсний член Української Вільної Академії Наук (УВАН). Його науковий доробок охоплює широке коло гуманітарних дисциплін: від історії українського релігійного життя до філології, філософії, мовознавства й церковного письменства.
Початкову освіту здобув у рідному краї, а вищу — вже за межами України. З 1933 до 1936 року навчався у Віленському університеті (нині Вільнюський університет), де студіював право та суспільні науки. Далі — студії слов’янської філології: спершу у Львівському університеті (1936–1937), згодом у Варшавському (1937–1939), де здобув ступінь магістра за дослідження "Західні впливи в українській церковній драмі".
Після Другої світової війни Юрій Мулик-Луцик продовжив наукову діяльність у Німеччині. У 1948 році в Українському Вільному Університеті в Мюнхені під науковим керівництвом Юрія Шевельова захистив докторську дисертацію на тему "Психотранспозиція в українській синтаксі".
Того ж року емігрував до Канади, де й провів решту життя. У Вінніпезі став викладачем Манітобського університету, де активно сприяв розвиткові славістичних студій разом із Ярославом Рудницьким. Паралельно викладав у Колегії святого Андрея, яка була осередком української духовності в еміграції.
Його вплив у науково-громадському житті українців Канади був потужним. Він редагував кілька провідних українських часописів — "Вісник", "Рідна нива", "Новий літопис", "Віра і культура". Був співзасновником Товариства "Волинь" і Інституту дослідів Волині, де також працював науковим редактором видань.
У своїх філософських працях Мулик-Луцик був послідовником антропоцентричної традиції, в якій центральне місце займає людина. Особливо виділяв концепт антропотелеології — науки про мету людського буття. Його філософські роздуми завжди мали зв’язок з релігією, культурою, мовою.
Разом із С. Савчуком став автором фундаментального шеститомного дослідження "Історія Української греко-православної церкви в Канаді" (надруковано перші чотири томи у 1984–1989 роках). Це одне з найґрунтовніших джерел з історії релігійного життя української діаспори.
Мулик-Луцик також редагував і доповнював тритомне видання "Етимологічного словника української мови" Івана Огієнка (вийшло у 1979, 1982 та 1988 роках).
Його власний науковий доробок включає:
"Духовний портрет Ольги Кобилянської" (1952),
"Староцерковнослов’янська мова як мова релігійного культу" (1953),
"До методології назвознавства" (1953),
"Психологічна й антропологічна характеристика волинян" (1954),
"Читанка кирилівських текстів із словником",
"Граматика церковнослов’янської мови",
"Нарис історії Української Православної Церкви" (ч. 1) — усі ці праці вийшли друком у Вінніпезі.
Юрій Мулик-Луцик залишив по собі не просто наукову спадщину — він сформував цілу школу мислення, в якій поєднуються філологічна точність, глибока культурна пам’ять і відданість духовним цінностям українства в діаспорі.