Леся Вікторівна Мовчун народилася 26 серпня 1969 року в Києві в родині, де слово й книжка мали особливе значення. Її мати, Антоніна Іванівна Мовчун, була відомою дослідницею творчості Бориса Грінченка, а батько, Віктор Максимович Мовчун, — філолог і талановитий байкар. В атмосфері родинної поваги до мови й літератури дівчинка зростала з глибоким усвідомленням сили слова.
Дитинство Лесі пройшло у Києві, однак особливе місце у її пам’яті займає село Вербка на Вінниччині, де вона щоліта бувала в родичів. Саме там, у спілкуванні з природою й народною культурою, відкрився для неї світ живого українського слова. Ще змалку Леся почала складати вірші — її перші поетичні спроби з’явилися ще в дошкільному віці.
Після закінчення київської середньої школи № 212 у 1987 році вона вступила до Київського державного педагогічного інституту імені О. М. Горького. Здобувши спеціальність учителя української мови та літератури, у 1992 році завершила навчання в інституті імені М. П. Драгоманова, отримавши диплом з відзнакою.
Літературний дебют Лесі Мовчун відбувся 1991 року у фаховому журналі «Українська мова та література в школі», де була опублікована добірка поезій під назвою «Вклонись, людино, знов воскреслій правді».
У творчості письменниці органічно поєднуються поезія, проза та драматургія для дітей. Вона майстерно володіє жанровим багатством, охоче експериментує з мовними формами, застосовує гру слів і звуків, створює оригінальні тексти у форматі скоромовок, загадок, п’єс та казкових оповідань. В її текстах багато доброзичливого гумору, легкого абсурду й тепла, але також — моральна глибина й занурення в проблеми, які змушують замислитися навіть наймолодших читачів.
Леся Мовчун — авторка численних публікацій у популярних українських дитячих журналах, таких як «Малятко», «Барвінок», «Соняшник», «Перець», «Пізнайко», «Джміль», «Стежка», «Однокласник», «Мамине сонечко» та «Пригоди». Її твори постійно входять до сучасних альманахів і збірників («Боян», «Самоцвіти», «Радосинь», «Сонячна Мальвія», «Добра наука», «Скринька-веселинка», «Язик до Києва доведе», «Хмарки грають у квача» тощо).
Її вірші, казки, оповідання часто включають до підручників і хрестоматій з української мови й літератури, завдяки чому вони знайомі широкому колу учнів і педагогів. У своїй літературній роботі Леся Мовчун залишає слід, який зберігається не лише в книжках, а й у серцях молодих читачів, допомагаючи їм пізнавати світ через слово — живе, образне, веселе й глибоке.