Павло Михайлович Мовчан народився 1939 року в селі Вільшанка, що на Васильківщині Київської області. Його життєвий шлях поєднав у собі літературну працю, громадську діяльність і політичну участь. Вищу освіту він здобув у Московському Літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчив у 1965 році. Через п’ять років, у 1970-му, продовжив професійне становлення на Вищих сценарно-режисерських курсах у Москві.
У літературі Павло Мовчан заявив про себе рано. Його поетичний дебют відбувся ще у 1963 році зі збіркою «Нате!», в якій молодий автор засвідчив свою внутрішню напругу, художню чутливість і вміння працювати з образним рядом. Відтоді поетична творчість стала не лише засобом вираження, а й формою духовного служіння.
До знакових збірок Мовчана належать «Пам’ять» (1977), де простежується глибокий історико-філософський контекст, «Досвід» (1980), сповнений інтимної та суспільної рефлексії, «В день молодого сонця» (1981), «Голос» (1982), «Жолудь» (1983), «Календар» (1985), «Світло» (1986), які репрезентують поета як мислителя і тонкого психолога. В 1993 році вийшла збірка «Відбитки», де можна відчути особливу зрілість авторського погляду та синтез досвіду, набутий у складних епохальних зламах.
Окрім літературної діяльності, Павло Мовчан активно проявив себе і в публічному просторі. З 1990 року він став народним депутатом України та залишався у парламенті протягом трьох скликань. Його участь у політичному житті завжди вирізнялася гуманітарною, культуроцентричною позицією, що відповідала його глибокому переконанню у важливості мови, культури і національної пам’яті для державотворення.
Поетична спадщина Мовчана відзначається філософською заглибленістю, внутрішнім драматизмом і любов’ю до українського слова. Він належить до тих авторів, чия творчість формує інтелектуальний ландшафт сучасної української літератури і зберігає в собі пам’ять про найважливіше — про людину, її дух, мову і Батьківщину.