Катерина Вакулівна Мотрич — українська письменниця, чия творча діяльність глибоко вкорінена в духовні основи українського народу. Її проза вирізняється особливою ліричністю, щирістю, глибокою прив’язаністю до рідної землі, моральних цінностей і традицій.
Народилася 30 листопада 1947 року в селі Васильків, що нині входить до складу Шполянського району Черкаської області. З дитинства була оточена світом української природи, народної мудрості, щоденної праці й пісенної культури. Саме це середовище стало першим джерелом її творчого натхнення.
Після завершення школи вступила до Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчила у 1971 році. Філологічна освіта дала їй не лише академічні знання, а й зміцнила внутрішню потребу творити власним словом.
Професійний шлях розпочала в журналістиці — працювала в пресі, що дало їй практику живого спілкування з людьми, розуміння глибин народного життя, яке згодом лягло в основу її художніх текстів.
Як письменниця Катерина Мотрич заявила про себе наприкінці 1970-х років. Її перша книга оповідань "Соняхи" вийшла у 1977 році й одразу привернула увагу тонкою емоційністю, жіночим баченням світу та щирістю образів. Наступні збірки — "Час найкоротшої тіні" (1982), "Перед храмом любові і болю" (1989), а також роман "Досвіток" (1987) — засвідчили формування самобутнього стилю авторки.
Тематика творів Мотрич охоплює складні морально-етичні проблеми, пошук істини, долю жінки в сільському соціумі, зв’язок поколінь. Її герої завжди внутрішньо глибокі, сповнені любові, болю, сумнівів, але водночас — здатні на духовне прозріння.
На зламі 1980-х–1990-х років творчість Катерини Мотрич зазнала нових формальних і змістовних трансформацій. Вона звернулася до художньої молитви як жанру, що поєднує глибоку особисту емоцію з національною пам’яттю. Так з’явилися твори: "Молитва до мови", "Молитва до убієнних голодом", "Молитва до України" — написані у 1991 році, в часи відновлення української державності.
Ці тексти — не просто звернення до абстрактних понять. Це щире, особисте слово до найбільших українських святинь: до мови як до серця народу, до жертв Голодомору як до мучеників, до України — як до живої істоти, матері, Богоматері. В них відчувається не лише поетична сила, а й глибока віра, молитвенний тон, громадянська позиція.
Катерина Мотрич є однією з тих українських письменниць, чия творчість глибоко вкорінена в рідну культуру й одночасно відкрита до нових духовних горизонтів. Вона не прагнула бути модерною заради моди — вона залишалася вірною собі, слову, Україні.