Дмитро Олексійович Міщенко — український прозаїк, публіцист, літературознавець, автор гостросюжетних історичних романів і повістей, лауреат Шевченківської премії, кандидат філологічних наук.
Народився 18 листопада 1921 року в селі Степанівка Перша, що на теперішній Запоріжчині (Приазовський район). Учасник Другої світової війни. Після війни здобув вищу освіту в Київському університеті, який закінчив 1951 року. Вже у 1955-му захистив кандидатську дисертацію з філології, зосередивши дослідницький інтерес на творчості Михайла Коцюбинського.
Свою професійну діяльність тривалий час поєднував з видавничою справою. У 1956—1961 роках обіймав посаду заступника головного редактора Держлітвидаву УРСР, а з 1964 по 1973 рік був головним редактором видавництва «Радянський письменник», яке після здобуття Україною незалежності змінило назву на «Український письменник».
Дмитро Міщенко — автор десятків повістей, романів, оповідань і літературно-критичних праць. Його перші твори побачили світ у 1950-х роках. Серед найвідоміших книжок цього періоду — «Сини моря» (1955), «Батьківська лінія» (1960), «Доля поета» (1961), «Очі дівочі» (1964), «Ніна Сагайдак» (1966), «У морі затишку немає» (1970), «Віра, надія, любов» (1971), «Найвищий закон» (1978), «Друге заміжжя» (1980).
Окремий напрямок його творчості — сучасна соціально-психологічна проза. Його романи «Чому не сходяться дороги» (1963), «Вітри приносять грозу» (1968), «Честь роду» (1977) порушують теми морального вибору, честі, зради, людської гідності. Серед інших прозових праць вирізняється повість «Полювання на жар-птицю» (1990), яка увійшла до однойменної збірки.
Значну частину доробку письменника становлять історичні твори, в яких він яскраво змальовує героїчне минуле України, спираючись на джерела та етнографічний матеріал. Серед них — романи «Сіверяни» (1959), «Синьоока Тивер» (1983), «Лихі літа ойкумени» (1985), «Розплата» (1987). Міщенко вмів поєднувати епічну широту з внутрішньою драматургією, створюючи яскраві образи героїв, глибоко закорінених у національному ґрунті.
Окремо варто згадати його літературознавчу монографію «Розвиток реалізму в творчості М. Коцюбинського» (1957), в якій дослідник показав еволюцію естетичних поглядів письменника і його внесок у становлення українського модернізму.
Твори Дмитра Міщенка перекладено на кілька мов, зокрема російську, болгарську, словацьку й англійську, що свідчить про інтерес до його творчості за межами України.
У 1993 році письменник був удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка за збірки «Полювання на жар-птицю» та «Особисто відповідальний», які засвідчили високу майстерність автора, глибину художнього мислення й уміння проникливо осмислювати історичні й суспільні події через призму людської долі.