Галина Сергіївна Мазуренко — поетеса, художниця, інтелектуалка, яка прожила довге, насичене драмами та досягненнями життя, зумівши залишити помітний слід у культурній історії української еміграції XX століття. Її творчість, життєвий шлях і внесок у розвиток літературного процесу — це окрема сторінка української культури, гідна глибокого осмислення.
Походження та ранні роки
Народилася Галина 25 грудня 1901 року в Санкт-Петербурзі у родині Сергія Боголюбова, студента Петербурзького університету, що походив з давнього дворянського роду й був далеким нащадком історика Татищева, та Єлизавети Мазуренко — випускниці Воронезької гімназії, освіченої жінки з козацьким корінням і родинними зв’язками з братами Мазуренками — активними діячами українського революційного руху.
Дитинство пройшло в маєтку поблизу Тули, але після розлучення батьків Галина з матір’ю переїжджає до Швейцарії. Згодом родина оселяється в Катеринославі, де мати виходить заміж за інженера Олександра Сергієнка. Там дівчина здобуває освіту — спершу в приватному комерційному училищі С. Степанової, потім у художній школі імпресіоніста В. Корнєва. Уже в ті роки вона вільно володіла французькою, писала вірші, малювала та перебувала в активному культурному колі.
Роки боротьби та еміграції
Під час Першої світової війни юна Галина, разом із дядьком Семеном, допомагала пораненим. Після революційних подій 1917 року вступила до лав Української Народної Республіки й пройшла з армією кілька військових кампаній. За участь у бойових діях була відзначена почесним орденом — Хрестом залізного стрільця.
Після поразки УНР у 1920 році була змушена емігрувати — спершу до Варшави, пізніше — до Берліна, а згодом — до Праги. Саме в Чехословаччині почалася її інтенсивна освітня, творча та культурна діяльність. Вона здобуває освіту в Українському Вільному Університеті, педагогічному інституті імені Драгоманова та в Українській академії мистецтв, навчаючись у майстернях провідних митців того часу.
Літературний дебют і участь у «празькій школі»
Письменницька доля Галини Мазуренко склалася у тісному контакті з діячами так званої «празької школи». Серед її друзів — Євген Маланюк, Оксана Лятуринська, Олена Теліга, Юрій Дараган. Саме в Празі в 1926 році вона публікує свою першу поетичну збірку «Акварелі». У 1939 році виходять книжки «Стежка» і «Вогні», а також «Снігоцвіти» (1941).
Після Другої світової війни вона переїжджає до Лондона, де її літературна активність знову пожвавлюється. Виходять збірки «Пороги» (1960), «Ключі» (1969), «Зелена ящірка» (1971), «Скит поетів», «Золота корона», «Північ на вулиці» та інші. Її поезія поєднує тонке ліричне чуття, глибину переживань і вражаючу здатність передавати особисте як загальнолюдське. У 1974 році вийшла збірка мемуарної прози «Не той козак, хто поборов, а той, хто вивернеться».
Особисте життя і втрати
У 1930-х роках Галина вийшла заміж за Євгена Равича. У цьому шлюбі народилося двоє дітей, однак сина втратили, а донька Марина була хворобливою і ще змалку залишилася на вихованні бабусі Єлизавети Мазуренко в Україні. У 1935 році Єлизавету заарештували за звинуваченням у націоналістичній діяльності, й доля дівчинки опинилася в руках її вітчима. Пізніше Галина одружилася з Олександром Байковим, з яким мала сина Олеся та доньку Лялю.
Творча праця в еміграції
У Лондоні Галина працювала в друкарні, співпрацювала з відомими європейськими художниками, зокрема польським професором Шишко-Богуном. Викладала у коледжі при Лондонському університеті, працювала в ательє, писала, малювала. У зрілому віці вона активно займалася живописом, її роботи експонувалися у Великобританії, США, Ісландії, Пакистані. Малювала в основному аквареллю та пастеллю, розробляючи власну стилістику — витончену, світлу, іноді філософськи-іронічну.
У 1969 році організувала мистецький гурток «Tuesdays», який став місцем зустрічі творчих особистостей української діаспори в Лондоні. Цей гурток діяв майже три десятиліття й справив помітний вплив на культурне життя української громади.
Визнання і останні роки
Галина Мазуренко була членкинею Об’єднання українських письменників в еміграції «Слово», співпрацювала з українськими культурними організаціями, активно публікувалася. У 1992 році, вже в поважному віці, стала членом Національної спілки письменників України — як знак повернення її імені до рідної культури.
Померла Галина Мазуренко 27 травня 2000 року в Лондоні, не доживши трохи більше року до свого сторіччя. Її життя — це приклад духовної незламності, сили характеру, любові до української культури й рідного слова, збереженого і пронесеного крізь роки вигнання, втрат і боротьби.