Іван Степанович Мазепа (Колединський) — одна з найяскравіших постатей в історії України кінця XVII — початку XVIII століття. Його життя, сповнене дипломатичних зусиль, військових кампаній та культурного меценатства, залишило глибокий слід у формуванні української державності та національної ідентичності.
Походження та освіта
Народився Іван Мазепа 20 березня 1639 року в селі Мазепинці, що нині входить до Білоцерківського району Київської області. Походив із знатного українського шляхетського роду Мазеп-Колединських герба "Курч", який мав тісні зв'язки з козацькою старшиною та польською шляхтою.
Початкову освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі, де вивчав риторику, поетику та філософію. Згодом продовжив навчання в Єзуїтській колегії у Варшаві, а також у навчальних закладах Німеччини, Італії, Франції та Голландії. Це дало йому змогу опанувати кілька європейських мов, зокрема польську, латинську, французьку, німецьку та італійську, а також ознайомитися з передовими ідеями тогочасної Європи.
Початок політичної кар'єри
Після повернення в Україну Мазепа вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка, де виконував дипломатичні місії та займався військовими справами. Згодом став довіреною особою гетьмана Івана Самойловича. У 1687 році, після усунення Самойловича, Мазепа був обраний гетьманом Лівобережної України.
Гетьманство та внутрішня політика
Протягом майже 22 років (1687–1709) Іван Мазепа очолював Гетьманщину, ставши єдиним гетьманом, який так довго утримував булаву. Його правління характеризувалося стабілізацією внутрішньої ситуації, економічним зростанням та культурним відродженням.
Мазепа прагнув зміцнити владу гетьмана та об'єднати українські землі. Він проводив політику підтримки козацької старшини, надаючи їй маєтності та привілеї, що сприяло формуванню нової аристократії. Водночас гетьман дбав про інтереси простих козаків і селян, видаючи універсали, які регулювали податкові зобов'язання та обмежували панщину.
Зовнішня політика та спроба здобуття незалежності
На початку XVIII століття, під час Північної війни між Московією та Швецією, Мазепа намагався реалізувати план здобуття незалежності України. У 1708 році він уклав союз із шведським королем Карлом XII та польським королем Станіславом Лещинським, сподіваючись на підтримку у створенні самостійної української держави.
Однак поразка шведсько-українських військ у Полтавській битві 1709 року змусила Мазепу разом із Карлом XII відступити до Молдавії. Там, у селі Варниця поблизу Бендер, він помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 року. Похований у монастирі Святого Георгія в місті Галац (нині Румунія).
Культурна та меценатська діяльність
Іван Мазепа був відомим меценатом, який значно сприяв розвитку освіти, культури та духовного життя в Україні. Він фінансував будівництво та реставрацію численних церков і монастирів, зокрема в Києві, Чернігові, Батурині, Переяславі та Глухові. За його кошти було зведено або оновлено понад 20 храмів, серед яких Києво-Печерська лавра, Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий монастир та багато інших.
Гетьман також підтримував освітні заклади, зокрема Києво-Могилянську академію та Чернігівський колегіум, забезпечуючи їх фінансуванням та матеріальною базою. Завдяки його зусиллям ці установи стали центрами науки та культури в Україні.
Спадщина та вшанування пам'яті
Діяльність Івана Мазепи залишила глибокий слід в історії України. Його прагнення до незалежності, підтримка культури та освіти, а також меценатська діяльність стали символами національного відродження.
У сучасній Україні Мазепа вшановується як національний герой. Його ім'ям названо вулиці, навчальні заклади, встановлено пам'ятники. У 2009 році було засновано державну нагороду — Хрест Івана Мазепи, якою відзначаються громадяни за значний внесок у розвиток національної культури та духовності.
Таким чином, Іван Мазепа постає перед нами не лише як гетьман і політик, але й як видатний культурний діяч, чия спадщина продовжує надихати покоління українців.