Олена Франківна Матушек — українська поетеса, яка вирізняється чуттєвістю поетичного голосу та уважністю до деталей повсякденного буття. Її творчість — це поєднання урбаністичної тематики з глибокими особистісними переживаннями, в яких відлунюють як інтимні нотки жіночої поезії, так і гострі соціальні інтонації.
Народилася 26 квітня 1953 року в місті Запоріжжя — індустріальному центрі на сході України. Саме атмосфера великого міста, сповнена руху, шуму, людських драм і мовчань, згодом стане одним із ключових лейтмотивів її поезії. Після закінчення середньої школи Олена обрала філологічну стежину й вступила до Київського університету, де отримала класичну гуманітарну освіту. Навчання в столиці України стало для неї новим культурним середовищем, яке дало поштовх для творчих пошуків і заклало фундамент її поетичного стилю.
У 1976 році вона закінчила Київський університет. Письменницька кар’єра починалася з друку у періодиці, участі в літературних гуртках і читаннях. З 1985 року Олена Матушек почала працювати в редакції дитячого журналу «Ранок», де займалася літературним редагуванням, а також підтримкою молодих авторів. Ця праця дозволила їй поєднувати щоденну редакторську рутину з власною поетичною діяльністю, не втрачаючи внутрішнього зв’язку з літературою.
Поетичний дебют авторки припав на початок 1980-х років. Її перша збірка «Акварель міста» вийшла у 1981 році й одразу привернула увагу літературної спільноти. У ній — світ великого міста, змальований із теплотою і ніжністю, навіть попри сірі будні. Це була лірика міських пейзажів, тиха і водночас багатоголоса — як сам Київ, у якому вона жила і писала. Її поезії притаманні стриманість, меланхолія, а також тонке відчуття внутрішнього діалогу з читачем.
Збірка «Телефон довіри» (1988) стала наступним важливим етапом у творчості поетеси. Вона торкається тем внутрішньої самотності, втрат, довіри та потреби в емоційному контакті. Поетеса зображає ліричну героїню, яка намагається втримати зв'язок із зовнішнім світом — часом через слово, часом через мовчання. Цей збірник вийшов наприкінці радянської епохи, коли в літературі почали лунати голоси особистого болю, жіночого досвіду, спроб осмислити себе не лише як частину суспільного механізму, а як живу й мислячу людину.
У 1991 році побачила світ третя збірка — «Розімкнуте коло», що відображає зміну епохи, пробудження нових ідентичностей, розрив зі звичними моделями існування. Тут більше роздумів, філософських нот, пошуку гармонії у світі, що стрімко змінюється. Авторка, зберігаючи притаманну їй ліричність, порушує питання свободи, мовчання, межі між особистим і загальним, між внутрішнім і зовнішнім.
Хоча Микола Матушек (таке іноді помилково фігурує ім’я поетеси в каталогах) ніколи не належала до гучних літературних середовищ, її творчість — це приклад тихої поезії, яка не вимагає гучних декларацій, а говорить із читачем щиро, інтимно, на рівні душевного дотику. Її вірші живуть у спостереженнях, у деталях, у вмінні бачити красу навіть у найбільш буденних речах.
Олена Матушек — поетеса, яка не шукала гучної слави, але залишила по собі глибоку поетичну тишу, що продовжує звучати в серцях уважних читачів. Її ім’я гідно посідає місце серед жіночих голосів української поезії кінця ХХ століття.