Терень (Терентій) Германович Масенко: шлях поета, журналіста й лірика української душі
Терень Масенко, один із тих письменників, чиє ім’я залишається яскравим і щирим відлунням української поетичної традиції, народився 10 листопада 1903 року в селі Глодоси (нині територія Новоукраїнського району Кіровоградської області) у звичайній селянській родині, яка жила скромно, але з глибоким відчуттям приналежності до землі й народу. Його ранні роки, наповнені трудами та переживаннями, стали джерелом внутрішньої сили й поетичного голосу, що згодом пролунає у його віршах.
Здобуття освіти для Масенка було не лише шляхом до знань, а й формуванням світогляду. Спершу навчався на робітничому факультеті при Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті, далі — у Харківському інституті народної освіти. У 1930 році він завершив навчання на факультеті журналістики Комуністичного університету імені Артема при ЦК КПУ — закладу, який готував кадри для ідеологічної роботи, зокрема в галузі літератури та публіцистики.
Журналістську діяльність Терень Масенко розпочав у редакціях часописів "Червоний кордон", "Молодняк" та славетного сатиричного журналу "Перець". Під час Другої світової війни (тоді — німецько-радянської) він активно працював у тилу: вів передачі на радіостанції імені Тараса Шевченка, долучався до фронтової публіцистики у складі редакції газети "Соціалістична Харківщина". Його слово було потрібне людям — сильне, щире, сповнене людяності й віри в перемогу.
Поетичний дебют Масенка відбувся у 1924 році, коли з’явився його вірш "Марш робітфаківців". Перша збірка — "Степова мідь" — побачила світ у 1927 році, й відтоді поет не припиняв писати. Його стиль — це поєднання класичної римованої поезії з живою ритмікою, глибоким філософським змістом і любов’ю до рідної землі.
Чимало його віршів стали піснями — їх покладали на музику провідні українські композитори: Георгій та Платон Майбороди, Левко Ревуцький (який створив на його вірші "Пісню про Дніпро" і "Дніпровські хвилі"), а також Анатолій Філіпенко, Михайло Дремлюга, Константин Домінчен, Ігор Шамо, Яків Цегляр та інші. Ліричність, пісенність і образність Масенка знаходили природне продовження в музиці, вкорінюючись у серцях слухачів.
Окрім поезії, він активно працював у жанрі художнього нарису, писав прозу для дітей, формуючи у юних читачів любов до слова й українського світу. Його творчість також включає значний внесок у жанр епічної поезії — зокрема, роман у віршах "Степ", який вийшов двома частинами (1938 і 1968 роки). Він зумів створити масштабний твір, що передає дух часу, характер людини землі, її прагнення, болі й надії.
Уже в зрілі роки Терень Масенко звертається до літературних портретів і спогадів. Його остання прозова книга "Роман пам’яті" — це щирі есеї про побратимів по перу й музиці: Павла Тичину, Максима Рильського, Анатолія Петрицького, братів Майбородів, Джамбула, Янку Купалу, Андрія Малишка. Цей твір — не лише шана колегам, а й цінне джерело культурної пам’яті.
Терень Масенко мешкав у Києві, в знаменитому "Роліті" — будинку письменників, що став осередком літературного життя української інтелігенції. Його земний шлях обірвався 6 серпня 1970 року.
Основні поетичні збірки та твори:
- "Південне море" (1929) — поезії, що відзначаються метафоричністю та візуальною силою образів;
- "Ключ пісень" (1930) — збірка із суто ліричною напругою, де слово тісно переплітається з музикою;
- "П’ятнадцята весна" (1932) — романтичне відлуння юності і надії;
- "Наша Азія" (1933) — книга, в якій поет звертає увагу на східну тематику, що була актуальною в ті часи;
- "Книга лірики" (1935) і "Нові поезії" (1938) — зразки інтимної, філософської та громадянської лірики;
- "Вітчизна" (1937) — твір, сповнений відчуття приналежності до Батьківщини;
- "Степ" (1938, 1968) — двотомний роман у віршах, який став важливою віхою в епічній поезії;
- "Срібна дорога" (1946) — поетичний зошит післявоєнного відродження;
- "Пісня миру" (1952) — відповідь на суспільну потребу в гармонії й порозумінні після війни;
- "Київські каштани" (1954) — ліричний образ Києва, міста, в якому поет жив і творив;
- "Сорок весен" (1957), "Вишневі зорі України" (1960) — зріла поезія, збагачена досвідом і спогадами;
- "Твори в двох томах" (1963) — підсумок багаторічної творчої праці;
- "Багряні жоржини" (1969) — остання прижиттєва збірка.
Посмертні видання:
- "Вибране" (1975) — добірка найкращого;
- "Поезії" (1983) — ще одна спроба осмислити й актуалізувати спадщину поета.
Життя й творчість Тереня Масенка — приклад того, як слово може бути і музикою, і літописом епохи, і голосом внутрішньої правди. Його вірші — це не лише література, а жива енергія, що й досі промовляє до читача.