Йосип Васильович Мартинюк — український поет, історик, краєзнавець, дослідник національного відродження, самобутній митець і активний громадський діяч. Його творчість та праця нерозривно пов’язані з глибоким пізнанням і збереженням історичної пам’яті рідного краю. Він — учасник і натхненник багатьох культурних ініціатив, член Літературного об'єднання освітян Тернопілля, лауреат Всеукраїнського конкурсу «Бурштинове намисто» (2004) та Всеукраїнського конкурсу «Червона калина» (2014).
Народився 6 листопада 1950 року в мальовничому селі Ценів на Тернопільщині — землі, що стала джерелом натхнення для його майбутньої літературної та краєзнавчої діяльності. Після закінчення восьмирічної школи у рідному селі здобував середню освіту в Козівській середній школі №1. З юних років вирізнявся допитливістю та глибоким інтересом до історії України, що зрештою стало визначальним у його професійному шляху.
Вищу освіту здобув в Івано-Франківському педагогічному інституті імені Василя Стефаника (сьогодні — Прикарпатський національний університет), де навчався на історичному факультеті. Із 1973 року незмінно працював учителем історії у Конюхівській загальноосвітній школі I–III ступенів, передаючи учням не лише знання, а й любов до рідної землі, до її минулого і героїв.
З моменту проголошення незалежності України в 1991 році Йосип Мартинюк з новою силою включився в культурне й суспільно-політичне життя. Він став одним із тих, хто повертав народові забуту і навмисно знищену пам’ять про визвольні змагання. Вивчав і досліджував замовчувані сторінки історії сіл Ценів та Конюхи, публічно виступав на могилах січових стрільців і вояків УПА, збирав і відновлював заборонені колись стрілецькі, повстанські, тюремні пісні, активно пропагував національну самосвідомість через поезію та публіцистику.
Його авторські публікації, серед яких статті «Боже, нам єдність подай», «Це наша історія», «Братання на багнетах», вирізняються патріотичним змістом, глибоким емоційним переживанням за долю української нації. Писав і поезії, і дослідницькі розвідки, зокрема присвячені січовому стрілецтву та героїці визвольних змагань ОУН–УПА.
Його вірші та дослідницькі статті друкувалися у відомих регіональних та всеукраїнських виданнях — зокрема у збірниках «Лисоня» (1996), «Як ішли стрільці з Бережан» (1997), у III частині збірника «Повстанські пісні», а також в альманасі «Освітянська скриня», районній та обласній пресі. Завдяки його старанням у 1999 році вийшла друком пісенна збірка «Земле моя, Україно» (редактор — В. Подуфалий), а в 2010 — збірка «Мелодії рідної школи», упорядником і співавтором якої став сам Йосип Мартинюк.
Особливу увагу в творчості він приділяє духовним, культурним і національним темам. Його поезія — це поєднання ліризму, глибокої віри, болю за народ і сподівання на духовне відродження. У своїй багатогранній діяльності Йосип Мартинюк поєднав історика і літератора, педагога і громадянина, митця слова і творця живопису, краєзнавця і носія глибинної народної мудрості.
Живе і працює на рідній Тернопільщині, продовжуючи ділитися знаннями, надихати своїм прикладом і залишаючи глибокий слід в українській культурі, зокрема у царині пам’яті про національні героїчні традиції.