Лесь Мартович (справжнє ім’я — Олекса Семенович Мартович; *12 лютого 1871, Торговиця — †11 січня 1916, Погорільці) — український письменник-сатирик, громадський діяч, просвітник і правник, один із представників так званої «покутської трійці» поряд із Василем Стефаником та Марком Черемшиною.
Народився у селі Торговиця на Станіславівщині в родині бідного селянина, який згодом став сільським писарем. Його батько, людина працьовита і грамотна, самостійно здобув освіту, зумів вирватися з наймитства і здобути повагу серед односельців. Усе дитинство Лесь провів серед селянської бідноти — ці образи, глибоко вкарбовані в пам’ять, стали джерелом його творчості.
Початкову освіту здобував у рідному селі та сусідніх Топорівцях. Згодом вступив до Коломийської гімназії, де потоваришував із Стефаником і Семанюком (Марком Черемшиною). Гімназійне середовище, позначене соціальним і національним розшаруванням, стало для Мартовича школою життя: приниження за походження, спротив культурному пригнобленню, формування активної позиції. У ці роки він долучився до підпільного гімназійного гуртка, який займався самопросвітою, читанням заборонених книжок, організацією лекцій і культурної праці серед селян.
Перші літературні спроби Мартович здійснив ще в гімназії. У 1889 році побачило світ його перше друковане оповідання «Нечитальник», видане у Чернівцях за допомогою Василя Стефаника. Наступною важливою публікацією стала новела «Лумера» (1891), яка вийшла в журналі «Народ» під редакцією Івана Франка і принесла авторові літературне визнання. З того часу за Мартовичем закріпилася репутація одного з найгостріших українських сатириків, який змальовував реалії селянського життя із болючою правдою і глибоким соціальним підтекстом.
Через активну участь у просвітницькому русі та політичну неблагонадійність Мартовича неодноразово переслідували, виключили з Коломийської гімназії. Він завершив навчання у Дрогобицькій гімназії, а згодом вступив на юридичний факультет Чернівецького університету. Водночас заробляв на життя як репетитор, писар, редактор і громадський активіст.
Протягом 1890-х років Лесь Мартович був надзвичайно активним у громадському житті: організовував читальні, виступав із просвітницькими лекціями, брав участь у виборчих кампаніях як агітатор. Він виступав за представлення інтересів селян у політичному житті, підтримував Народну раду і кандидатуру Івана Франка до австрійського парламенту. Усе це неодноразово ставало приводом до переслідувань з боку влади.
У своїй літературі Мартович послідовно виступав із критикою соціального гноблення, духовної порожнечі та лицемірства церковних і політичних еліт. Його твори сповнені гумору, гіркої іронії та співчуття до знедолених. Серед найвідоміших — «Нечитальник», «Лумера», «Квіт папороті», «Мужицька арихметика», «Хитрий Панько», «Забобон».
На початку ХХ століття через хворобу (туберкульоз) Мартович мусив обмежити активність. 1909 року він здобув диплом адвоката, однак через поганий стан здоров’я адвокатську практику не розгорнув. Останні роки провів у Погориську на хуторі поблизу Рави-Руської. Там і помер 11 січня 1916 року. Похований на місцевому цвинтарі.
Лесь Мартович залишив по собі літературну спадщину, що вражає не лише художньою майстерністю, а й щирим людським болем за долю селянства, за національну гідність і соціальну справедливість. Його творчість — це голос пригноблених, прониклива сатира, яка й сьогодні не втратила сили правди і актуальності.