Костянтина Малицька Розширена біографія
Костянтина Іванівна Малицька народилася 30 травня 1872 року в селі Кропивник, розташованому в мальовничій місцевості Калущини, на Івано-Франківщині. Походила з родини священників: її батько був місцевим парохом, а мати Олена, уроджена Гетьманчук, також мала глибоке духовне коріння. З дитинства Костянтина жила в атмосфері пошани до знань, культури та служіння громаді.
Початкову й виділову освіту здобула у Станіславі (нині Івано-Франківськ), а згодом вступила до Львівської державної семінарії, де й почалося її творче пробудження. Частим відвідувачем бібліотеки при соборі Святого Юра, вона занурювалася у світ книжок і водночас писала свої перші поетичні спроби.
Після завершення навчання у 1892 році, Малицька повертається на Станиславівщину й понад десятиліття працює вчителькою в місті Галич. Тут вона проявляє не лише педагогічний хист, а й неабиякі організаторські здібності: засновує читальню "Просвіти", бере участь у діяльності церковного хору, активно долучається до культурного життя. Її громадська активність викликала занепокоєння у представників проросійських та пропольських кіл, і як наслідок, у 1903 році її переводять на викладання у віддалене село Бєча.
Того ж року розпочався новий етап її життя — буковинський. Завдяки запрошенню шкільного інспектора О. Поповича, вона переїжджає до села Лужани поблизу Чернівців. Це дало змогу розширити коло знайомств з редакторами часописів "Буковина" й "Промінь", а також реалізувати себе як організаторка жіночих гуртків. Саме тоді, у 1905 році, була створена "Жіноча громада", натхненницею якої стала Костянтина Малицька.
У 1906 році її запрошують працювати у Львівську приватну дівочу школу імені Т. Шевченка. Повернення до Львова стало для Малицької початком ще більш інтенсивної діяльності: викладання, редагування дитячого журналу "Дзвінок", участь у педагогічних товариствах "Рідна школа" та "Крайове товариство охорони дітей", співпраця з "Просвітою". Вона була справжнім локомотивом культурно-освітнього руху Галичини.
Перед Першою світовою війною Малицька створила фонд "На потреби України", який згодом допомагав Українським Січовим Стрільцям. Під враженням від їхньої боротьби, вона написала низку патріотичних пісень, які стали популярними серед вояків.
У роки війни її заарештували російські війська, і в 1915 році вона була заслана до Сибіру, в село Пінчугу Приангарського краю. Проте навіть там вона не занепала духом. Організувала українську школу імені І. Котляревського, проводила культурно-просвітницьку роботу серед висланців. У 1921 році вона організувала в Красноярську Шевченківський концерт — перший український культурний захід у цьому регіоні.
Після повернення до Львова Малицька продовжила свою активну діяльність. Вона працювала над модернізацією шкільництва, запроваджувала методики психотехнічного тестування в освіті, створювала кооперативи для підтримки вчителів, займалася культурним просвітництвом.
Її внесок в українську педагогіку, літературу, культуру — безцінний. Під літературними псевдонімами Чайка Дністрова і Віра Лебедова вона створила чимало дитячих творів і популярних пісень, що стали класикою, зокрема: "Чом, чом, чом, земле моя..." та "У Січі, у Січі гуртуймось, брати".
Костянтина Малицька померла 17 березня 1947 року у Львові. Її ім'я залишилося в історії як символ служіння культурі, освіті та українському духовному відродженню.